Доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії СРСР, автор 45 патентів. Володимир Сергійович Земсков у хірургії створив цілу школу – під його керівництвом було написано 16 докторських і 47 кандидатських дисертацій. А ще понад 20 років він був завідувачем кафедри хірургії у Національному медичному університеті ім. Богомольця і його учні працюють чи не в кожному медичному закладі Україні.
Дорогу у велику хірургію він прокладав собі сам. Після закінчення Луганського медуніверситету завідував здоровпунктом на шахті, працював у міській лікарні міста Комунарська. Звідти за четвертою спробою вступив до аспірантури Інституту онкології. Там захищав кандидатську, а докторську- в Інституті експериментальної та клінічної хірургії під керівництвом Олександра Шалімова. Уже в 70-х роках минулого століття разом з іншими хірургами відпрацьовував в експерименті технологію пересадки органів, уже тоді інститут був готовий провести трансплантацію печінки людині, але роботи припинили через недосконалість вітчизняного законодавства.
Своєю головною «лікарською» темою він обрав хірургічне лікування підшлункової залози, запропоновані ним методики використовувалися у багатьох республіках Союзу, у Києві він створив центр хірургії печінки, жовчних шляхів і підшлункової залози, який існує і до сьогодні. І до сьогодні тримає взяту ним європейську планку - 4000 операцій в рік.
Перелік його розробок у медицині великий, адже професора Земскова цікавили різні сфери і в усі намагався привнести щось нове, своє. Він займався пластичною хірургією, гемосорбцією, лазерною терапією, за розробки з кріохірургії його колектив отримав Державну премію СРСР, а один з його учнів розвинув цей напрямок в Австрії і створив Європейську асоціацію кріохірургів.
А ще, окрім цього, Володимир Сергійович Земсков був незвичайною, яскравою людиною, здатною на вчинки і в професії, і в чисто людському спілкуванні. Він міг дістати з кишені власні кошти і дати студенту для поїздки на зарубіжну конференцію, шукав можливості аби відправити на стажування в Європу хірургів свого центру, боровся проти бюрократизму в медицині, проти стандартних підходів, а найбільше – проти байдужості. Любив повторювати, що професія , як любов, одна-єдина на все життя. Її треба зустріти, відчути, пристрасно захотіти і тоді все вийде. У нього було саме так.
