Кажуть, ніяку війну не можна виправдати. Але є такі війни, коли доводиться битися за своє життя, постійно перемагаючи таких небезпечних ворогів, як хвороба, тяжкі обставини, відчай, зневіра. Саме таку війну веде сьогодні сім'я Дубойських з міста Попасна Луганської області - Микола та Альона. І тим важливіші надійні союзники, які дозволяють надії на перемогу не згасати.
Вони жили на околиці, поблизу кільцевої дороги, що веде в Первомайськ. Микола працював на вагоноремонтному заводі, Альона - секретарем в поліклініці. Виплачували кредити, виховували доньку і сина, який в цьому році повинен був піти в третій клас... Спокійне життя закінчилося несподівано і драматично: у квітні у Альони стався розрив яєчника. Лікарі констатували, що в організмі жінки почалися зміни складу крові, які обернулися страшним діагнозом - гострий лімфобластний лейкоз.
Олена ледь встигла пройти перший курс хіміотерапії в Луганському онкологічному диспансері, як прийшла нова трагедія: війна. Попасна - великий залізничний вузол у Луганській області, стратегічно важливий населений пункт. Поблизу міста стали рватися снаряди. Розгорнулися запеклі бої. Жити на околиці стало просто неможливо: в якийсь момент Дубойські схопили документи, перші-ліпші речі - і втекли.
- Нам довелося переїхати до тещі, у неї приватний будинок, - згадує Микола. - Сиділи в підвалі, у дітей спочатку була істерика, потім звикли. Звичайно, від прямого попадання нас би не вберегло, але от від осколків це непоганий захист. Добре, що ми встигли покинути квартиру: я на наступний день ризикнув і повернувся - дивлюся, а там вибуховою хвилею вибило всі шибки. Холодно і страшно...
Лікарня в Луганську теж постраждала від обстрілів і припинила приймати пацієнтів. Так що Дубойські залишили дітей на піклування 76-річної бабусі і вирушили до Харкова: Альона гостро потребувала продовження курсу хіміотерапії. Подружжя звернулося в департамент охорони здоров'я при обладміністрації, а звідти їх направили в обласний клінічний онкологічний центр.
- Але розумієте, якщо в Луганську лікування було на 80% безкоштовне, то в Харкові нам сказали: безкоштовно не лікують ні своїх, ні чужих, - каже Микола. - 2,5 тисячі гривень на тиждень - ось приблизна вартість курсу для дружини, що триватиме більше місяця. Звісно, таких грошей у нас не було.
Дубойським допоміг випадок - у відділенні Червоного Хреста мамі Альони дали номер Гуманітарного штабу «Допоможемо» при Фонді Ріната Ахметова. Сказали: якщо десь і можуть реально вирішити проблеми, то тільки там. Микола схопився за цей шанс і подзвонив. Поговорив з координаторами, розповів свою історію, переслав документи - і через два тижні на картку надійшла необхідна сума.
- Я навіть не знаю, як дякувати Фонду. Це просто... - промова Миколи переривається - але чи треба пояснювати, які сильні почуття ховаються за його мовчанням?
Зараз сім'я Дубойських продовжує боротися в Харкові, а їх діти - все ще у бабусі в Попасній. Син так і не пішов у третій клас - у школі дуже небезпечно; займається вдома. Альона лікується. Микола оформляє інвалідність для дружини і відчайдушно шукає роботу. Каже, це вирішило б усі проблеми, але... 48-річний чоловік чує тільки відмови: луганчанам не дуже-то прагнуть давати робочі місця. До того ж, трудова книжка Миколи залишилася на напівзруйнованому вагоноремонтному заводі.
А між тим, Альона ще два роки має проходити індивідуальне лікування, нові курси хіміотерапії, можливо, опромінення і довгу реабілітацію. Особиста війна Дубойських йде за те, щоб хвороба відступила, щоб Олена продовжувала жити, а її діти не залишилися без материнської турботи. І ми сподіваємося, що вони переможуть.
Прес-служба Благодійного фонду Ріната Ахметова "Розвиток України"
