Кореспондент BBC Future розмовляє із науковцем, який вивчає найтемніші сторони людського розуму.
Якби вам запропонували відправити нешкідливих жучків у кавомолку, ви би погодились? А якби у жучків були імена, і ви би чули, як хрускотять їхні панцири? І чи могли би ви оглушити людину нестерпним шумом і отримати збочене задоволення від того, що завдали їй болю?
Це лише деякі з тестів, за допомогою яких Делрой Польюс вивчає "темну природу" людської особистості.
По суті, він намагається відповісти на запитання, яке цікавить багатьох – чому деякі люди отримують задоволення від жорстокості? І йдеться не лише про психопатів і вбивць, але й про шкільних хуліганів, інтернет-тролей і навіть шанованих членів суспільства, таких як політики або поліцейські.
Ми легко і швидко навішуємо ярлики. "Часто ділимо людей на ангелів або дияволів, бо нам легше сприймати світ у чорно-білій палітрі", – розповідає доктор Польюс з Університету Британської Колумбії в Канаді. Хоча він і не виправдовує жорстокості, але вивчає її відсторонено і допитливо, як зоолог, який спостерігає за отруйними тваринами. Науковець розробляє класифікацію ("таксономію", як він це називає) повсякденного зла.
Інтерес науковця до темних рис людського характеру почався з вивчення нарцисизму – надзвичайного егоїзму і марнославства, яке змушує людей інколи доволі агресивно захищати почуття власної гідності.
Трохи більше ніж десять років по тому аспірант пана Польюса Кевін Вільямс запропонував дослідити, чи є зв'язок між егоїзмом і двома іншими неприємними рисами – макіавеллізмом (холоднокровним маніпулюванням людьми) і психопатією (бездушною нечутливістю до почуттів інших). Разом науковці виявили, що ці три риси є значною мірою незалежними, хоча іноді й поєднуються в одній особистості, утворюючи справжню "темну тріаду".
Дивно, наскільки відвертими часом бувають учасники експериментів доктора. Його анкети, як правило, містять такі твердження – "Я люблю чіплятися до слабших за мене людей" або "Краще б ви не відкривати мені свої секрети". Респондентам треба погодитися чи не погодитися з цими твердженнями.
Напевно, зізнаватися в такому соромно, але люди, принаймні в лабораторії, щиро розповідають про свої неприємні риси, і їхні відповіді, здається, і справді відповідають знущанням в реальному житті – як у підлітковому, так і в дорослому віці.
Ті, хто має, наприклад, деспотичні та психопатичні риси також більше схильні до невірності в шлюбі, а також частіше за інших користуються шпаргалкамина іспитах.
Доктор Делрой Польюс вивчає насамперед повсякденне зло, а не кримінальні чи психіатричні випадки, тому досліджувані ним риси важко розпізнати на першій зустрічі. "Ці особистості навчилися виживати в суспільстві, тому вони вміють контролювати себе, щоб не потрапити у халепу. Та їхні риси характеру все одно виявляються тут чи там".
Наприклад, ті з респондентів, чиї анкети демонструють нарцисичні риси, схильні перебільшувати свої чесноти і вихвалятися – стратегії, які допомагають їм підвищити відчуття власної гідності.
Під час деяких експериментів доктор Польюс розповідав учасникам якусь вигадану теорію, і вони швидко починали вдавати, що добре знаються на ній. А коли він викривав їхню брехню, це викликало відверте незадоволення.
"Це вражає, але саме ці риси і дозволяють їм підтримувати завищену самооцінку".
Перші результати дослідження доктора Польюса привернули увагу і викликали море нових запитань. Наприклад, чи з'являються ці огидні риси від народження?
Вчені порівняли риси особистості однояйцевих і різнояйцевих близнюків і виявили, що егоїзм та психопатія мають доволі високу генетичну обумовленість. Хоча розвиток деспотичних рис радше залежить від навколишнього середовища – маніпулювати людьми ми вчимося у інших.
Читайте такожЛіки можуть впливати на характер людини
Утім, якою б не була спадковість, вона не знімає з нас відповідальності за свої дії. "Я не думаю, що якщо хтось народився з генами психопатії, то вже нічого не може з цим вдіяти", – каже Мінна Ліонз із Ліверпульського університету.
Популярність антигероїв масової культури – Джеймса Бонда, Дона Дрейпера (серіал "Божевільні") або Джордана Белфорта (фільм "Вовк з Волл-стріт") – свідчить про те, що "темні особи" мають сексуальну привабливість. А наукові дослідження підтверджують цю думку.
Дещо прояснити про тип особистості може і ще одна базова людська характеристика – "жайворонок" ви чи "сова". Доктор Ліонз та її студентка Емі Джонс з'ясували, що "сови" – люди, які пізно лягають і не можуть рано встати – частіше за інших мають риси "темної тріади".
Вони схильні ризикувати (один із проявів психопатії), нерідко є деспотичними (ознака макіавеллізму) і, як типові нарциси, експлуатують ближніх.
Зв'язок між біоритмами і рисами характеру можна пояснити з точки зору еволюції: можливо, темні особистості мали більше можливостей красти, маніпулювати і заводити таємні сексуальні зв'язки, поки інші спали, тому вони і стали нічними створіннями.
Правда це чи ні, Делрой Польюс впевнений: такі люди завжди знайдуть свою нішу. "Людське суспільство настільки складне, що існують різні способи досягти успіху з репродуктивної точки зору. Одні намагаються бути милими, інші – поганими", – пояснює він.
Нещодавно вчений спробував проникнути ще далі в найпотаємніші закутки людського розуму. "Ми спробували вийти за рамки, і почали ставити більш радикальні запитання", – розповідає він.
Під час експерименту деякі люди охоче визнавали, що можуть завдати болю іншим лише заради власного задоволення.
Важливо відзначити, що подібні тенденції не є проявом нарцисизму, психопатії або макіавеллізму. Схоже, вони відносяться до окремого типу – "повсякденного садизму". Таким чином в колекції доктора Польюса з'явилася ще одна темна риса, і він почав називати свою систему "темною четвіркою".
За допомогою "жукомолки" вчений і його колеги перевірили свою теорію на практиці. Насправді, жуки в кавомолці не потрапляли на леза, а машина просто видавала звуки, які нагадували хрускіт панцирів. Але учасники експерименту про це не знали.
Більшість випробовуваних відчували справжню огиду і відмовлялися від цього завдання, тоді як інші, навпаки, виконували його з задоволенням. "Вони не тільки хотіли завдавати жукам шкоди, вони просили ще, – каже доктор Польюс. – Інші ж вважали завдання настільки огидним, що навіть не хотіли залишатися в цьому приміщенні". Важливо, що ті, кому подобалося перемелювати жуків, показали високі результати і в тестах на садистські нахили.
Звісно, одним із контраргументів може бути той факт, що раціональна людина не має дуже перейматися через долю жуків. Але група вчених придумала ще один експеримент – комп'ютерну гру, в якій учасники могли "покарати" суперника гучним звуком в навушниках.
Це було не обов'язково, випробуваним, навпаки, доводилося виконати виснажливе лінгвістичне завдання, щоб заслужити право застосувати це покарання. Але, на подив доктора Польюса, побутові садисти охоче за це бралися. "Ми спостерігали не тільки бажання, але й мотивацію, прагнення докласти додаткові зусилля, щоб отримати можливість заподіяти шкоду іншим".
Цю жорстокість ніяк не провокували, вона не приносила жодної особистої вигоди – випробувані робили це заради задоволення.
Вчений вважає, що його дослідження має пряме відношення до інтернет-тролів. "Вони дуже нагадують побутових садистів, бо витрачають свій час на пошуки людей, яким можна завдати болю".
І справді, анонімне опитування інтернет-тролів показало, що у них яскраво виражені риси "темної четвірки", і особливо - повсякденний садизм.
А головна мотивація в них – прагнення отримати задоволення. Під час експерименту з "жукомолкою" з'ясувалося, що побутові садисти загалом мають дуже слабку емоційну реакцію на приємні життєві події. Можливо, акти невмотивованої жорстокості – це спроба подолати таку емоційну перешкоду.
Дослідженнями доктора Польюса зацікавилися поліція і військові, які хотіли би об'єднати з науковцем зусилля і спробувати знайти пояснення того, чому деякі люди зловживають владою.
"Можна припустити, що такі індивіди свідомо обирають роботу, на якій отримують змогу робити іншим боляче", – пояснює вчений. Якщо це справді так, то подальші дослідження можуть допомогти виявляти таких кандидатів на етапі прийому на роботу.
Доктор Польюс зараз захоплений новим дослідженням, присвяченим "високоморальному макіавеллізму" і "суспільно корисному нарцисизму" – коли люди, які мають темні риси характеру, обертають їх нібито на благо інших.
У деяких ситуаціях безжалісність необхідна. "Прем'єр-міністр не може з усіма цяцькатися: іноді доводиться грати в обхід правил і заподіювати незручності, а часом навіть поводитися бридко заради вищих цілей", – вважає науковець.
Темні особистості часто володіють енергією і впевненістю, яка дозволяє їм досягати задуманого. І навіть у матері Терези характер був сталевий, каже дослідник. "Суспільству не допоможеш, мирно сидячи вдома на дивані", - вважає він.
Читайте такожПсихологи назвали головну причину агресивності дітей
Отже, світ не можна розділити на чорне і біле, і доктор Польюс охоче вивчає відтінки сірого. У якомусь сенсі це для нього питання не лише професійне, а й особисте. Він зізнається, що в його характері також є темні риси – наприклад, йому подобається дивитися жорстокі види спорту, як-от бої без правил.
"Я швидко зрозумів, що за власною дослідницькою шкалою набрав би доволі високий результат, – відверто каже він. – Як науковцю мені подобається розбиратися в таких речах. Тому я і вирішив досліджувати темну сторону людської особистості".
