Фінські фахівці з ортопедії і травматології дійшли висновку, що при відриві меніска колінного суглоба, що стався не в результаті травми, а через вікові зіни, має сенс не проводити операцію з видалення хряща, а зосередитися на таких методах реабілітації, як лікувальна фізкультура і фізіотерапія. Така стратегія дозволить уникнути тільки у Фінляндії порядку 10 тисяч непотрібних операцій, а в США, де артроскопічна часткова меніскектомія є однією з найпоширеніших ортопедичних процедур, ця цифра може досягти 500 тисяч, підрахували автори. Робота опублікована в журналі New England Journal of Medicine .

 
Як відзначають автори , в ортопедичній практиці відрив меніска - стабілізуючою колінний суглоб хрящової прокладки - значно частіше фігурує не як результат спортивної травми, а як наслідок пов`язаних зі старінням організму дегенеративних змін в хрящовій тканині. «Золотим стандартом» при такому ушкодженні меніска є проведення артроскопічний часткової меніскектомії, в ході якої видаляються фрагменти хрящової тканини, а частина меніска, що залишилася повертається на місце. Така операція в західних країнах стала в останні роки найбільш рутинної хірургічною процедурою, на другому місці після видалення катаракти. Наприклад, в США щорічно проводиться майже мільйон таких операцій. Тим часом, ступінь їх ефективності саме у разі дегенеративної природи патології досі належно оцінена була.
 
У дослідженні, що проводилося на базі п`яти фінських ортопедичних клінік з грудня 2007 по січень 2013 року, взяли участь в цілому 146 пацієнтів у віці від 35 до 65 років. У всіх відібраних учасників передопераційне дослідження за допомогою методу магнітно -резонансної терапії показало частковий відрив меніска. Діагноз був підтверджений потім у ході артроскопії .
 
Всі учасники були випадковим чином розділені на дві групи. Першій групі була проведена операція з часткової меніскектомії, а у другої ця процедура була лише імітована. При цьому ні пацієнти, ні медперсонал, ні дослідники, що аналізували дослідження, не знали, в якому випадку операція була реальною, а в якому мало місце плацебо.
 
Через рік після процедури, протягом якого всі учасники проходили реабілітаційні заходи, що включають лікувальну фізкультуру і фізіотерапію, їх стан і з об`єктивної, і з суб`єктивної точки зору значно покращився, причому ніякої суттєвої різниці в цьому сенсі між групами виявлено не було. Пацієнти з обох груп повідомили, що задоволені станом свого коліна і відчувають в ньому значно менше негативних відчуттів, ніж до операції. Про те, що не шкодують про своє рішення з приводу меніскектоміі і готові були б у разі необхідності її повторити, заявили 93 відсотки з тих, хто переніс втручання насправді і 96 відсотків з групи плацебо.
 
Базуючись на отриманих результатах, автори дослідження вважають, що поточна клінічна практика, коли всім пацієнтам з болем в колінному суглобі, пов`язаної з частковим відривом меніска через дегенеративні зміни в хрящовій тканині, що пропонують операцію, повинна бути змінена. Марну інвазивну процедуру, вважають фахівці, варто замінити на методи відновної медицини.