Як зазначає Борис НОРЕЙКО, професор, доктор медичних наук, член Європейської респіраторної спілки, «Причин значного поширення туберкульозу дуже багато. Основною з них є нестійкість ліків у організмі. Бактерія туберкульозу пристосувалась до життя в організмі, де є антибіотик. Все це залежить від того, як довго застосовувалась хіміотерапія. А якщо паличка Коха стійка при антибіотиках, то й до імунної системи вона теж пристосувалась».

Найстрашніше те, що епідемія зумовлена хіміорезистентним туберкульозом, що поширюється швидкими темпами і створює велику небезпеку. Б. НОРЕЙКО зазначає, що до 2001 р. в Україні не вистачало протитуберкульозних препаратів. Хворі лікувалися нераціонально, малими дозами препаратів, роблячи перерви у лікуванні, й це призвело до того, що мікобактерії туберкульозу призвичаїлися до багатьох препаратів. Ця звичка у мікобактерій передається  спадково з покоління в покоління. Таким чином, якщо здорова людина заразиться стійкими до протитуберкульозних препаратів мікобактеріями, то тоді її не можна лікувати цими препаратами, оскільки вони неефективні. Через відсутність нових протитуберкульозних препаратів хворі не можуть вилікуватися. Часто-густо туберкульоз починає прогресувати й людина помирає. Сьогодні в Україні близько 25,0% нових хворих заразилися хіміорезистентними мікобактеріями.

Також епідемія зумовлена туберкульозом на тлі синдрому набутого імунодефіциту (СНІДу) та у інфікованих вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Зважаючи на те, що близько 90% дорослого населення України інфіковано мікобактеріями туберкульозу, якщо будь-хто з них заразиться ВІЛ чи захворіє на СНІД, то через зниження імунітету половина з них ризикує захворіти й на туберкульоз.

Відео дня

Отже, туберкульоз – це не тільки медична проблема. Від медиків у боротьбі з цим недугом залежить лише 15–20 %, решта - від Уряду, від добробуту народу, від його рівня життя, отже, й від економіки. Туберкульоз – проблема соціальна, яка віддзеркалює соціально-економічний стан країни, культурно-освітній рівень та благополуччя населення, ступінь розвитку охорони здоров’я, у тому числі і фтизіатричної служби.