Мінерали і здоров`я людини
Мінерали і здоров`я людини

Мінерали і здоров`я людини

14:42, 26.03.2008
15 хв.

Мінеральні речовини входять до складу всіх клітин і тканин організму, гормонів та ферментів. Вони беруть участь у кровотворенні, травленні, нейтралізації шкідливих для організму продуктів обміну...

Мінеральні речовини

Мінеральні речовини (МР) входять до складу всіх клітин і тканин організму, гормонів та ферментів. Вони потрібні для нормальної діяльності серцево-судинної, нервової, м`язової та інших систем, беруть участь у синтезі важливих сполук, обмінних процесах, кровотворенні, травленні, нейтралізації шкідливих для організму продуктів обміну, в побудові тканин організму та забезпечують сталість внутрішнього середовища.

Про мікроелементи (МЕ): вони здійснюють зв`язок із ферментативними реакціями, справляють значний вплив на хід та спрямованість процесів обміну, вступають у взаємодію з білками, забезпечують біохімічні функції гормонів (йод, хром), вітамінів (кобальт, селен), металоферментів (цинк, марганець, молібден, хром, нікель).

Відео дня

Функціональні стани організму, зумовлені дефіцитом, надлишком чи дисбалансом мікроелементів, називають мікроелементозами. Вони можуть бути екзогенними, ендогенними, промисловими та ятрогенними.

Надмірне підвищення концентрації МЕ порушує захисну і регулювальну функції кишкового, ниркового, люмбального бар`єрів, що сприяє вільному їх надходженню у внутрішнє середовище організму і спричинює спочатку фармакологічну, а згодом і токсичну дію. Потреби організму людини у макро- і мікроелементах нормуються згідно з національними "Нормами фізіологічних потреб населення України в основних харчових речовинах та енергії" (1999), в яких ураховано стать, вік і характер трудової діяльності людини.

Останніми роками у харчовому раціоні населення України спостерігається дефіцит міді, кобальту, марганцю й особливо заліза, цинку, йоду та селену, що може призвести до розвитку симптомів їх недостатності в організмі людини. На короткій характеристиці чотирьох останніх біоелементів потрібно зупинитися докладніше.

Залізо

Залізо - це поширений у природі елемент, який раніше зараховували до макроелементів у зв`язку з відносно високим вмістом в організмі - понад 4 г.

Більша частина його, що утилізується в організмі, використовується кістковим мозком для біосинтезу гемоглобіну. Залізо депонується в організмі головним чином у печінці, селезінці і кістковому мозку. Кількість цього елемента, що всмоктується в кишечнику здорової людини, в середньому становить 1 мг/добу і залежить від віку, стану здоров`я, функції травного тракту (ТТ), кількості та хімічних форм елемента, що надходить, кількості і складу шлункового соку, який сприяє утворенню розчинних форм іонізованого заліза. Очевидно, з цими обставинами може бути пов`язана значна частина залізодефіцитної анемії у разі ахлоргідрії. Потрібно відзначити, що організм сам регулює процес всмоктування заліза залежно від потреби в цьому елементі. Так, у здорових чоловіків у кишечнику всмоктується 3-8% заліза, у жінок - 10%, у хворих на залізодефіцитну анемію - 20%. Вживання значних кількостей кави та чаю значно знижує всмоктування мікроелемента.

Токсичність заліза та його препаратів у здорових людей - явище дуже рідкісне, проте значні дози можуть бути небезпечними для здоров`я.

Залізо - біоелемент широкого спектра дії, належить до кровотворних МЕ, бо він потрібний для утворення гемоглобіну та міоглобіну. Залізо бере участь у багатьох окиснювальних процесах, входить до складу ферментів (пероксидази, цитохрому, цитохромоксидази тощо), які стимулюють внутрішньоклітинні процеси обміну, сприяє росту, підвищує опірність організму до захворювань, запобігає втомі тощо. Добова потреба у залізі для дорослих становить 15 мг - для чоловіків і 17 мг - для жінок.

У разі дефіциту цього елемента в організмі виникає залізодефіцитна анемія. Причинами розвитку дефіциту заліза в організмі є: бідність на нього добових раціонів, збільшення витрат МЕ у разі кровотеч, виразки шлунка, порушення діяльності ТТ, хронічної гемоглобінурії, оперативних втручань, травм, паразитарних інфекцій тощо.

Основними джерелами заліза є харчові продукти, особливо тваринного походження: яловичина, свинина, баранина, печінка, нирки, меншою мірою - риба, куряче м`ясо та яйця. Із рослинних продуктів найбільше цього мікроелемента містять зернобобові, гречана крупа, пшоно, рис, соя, горіхи та зелені овочі (цибуля, редиска, морква, щавель, зелений горошок, капуста, часник, зелені томати, хрін, огірки, фрукти, будь-які сухофрукти тощо). Із м`ясної їжі засвоюється до 20% заліза, тоді як із рослинної - лише 6%.

Діагностику дефіциту заліза в організмі людини здійснюють на основі низки морфологічних, цитохімічних і біохімічних тестів. Специфічним показником дефіциту служить підвищення загальної залізозв`язувальної здатності сироватки крові (більш як 60 мкмоль/л).

Селен

Останніми роками у багатьох країнах світу значну увагу приділяють ще одному важливому для людини і тварин мікроелемента - селену, який міститься у рослинних і тваринних тканинах у кількостях, менших мільйонних часток (0,000001). На селен багаті чорноземи і бідні піщані ґрунти, концентрація елемента у воді коливається від кількох десятих до 2-3 мкг/л. У рослинах він найбільше накопичується у грибах, часнику, чаї, найменше - у злакових культурах. Цей елемент бере участь у процесах окиснення на рівні трикарбонових кислот і виконанні багатьох функцій, властивих вітаміну Е. Він є складовою антиокиснювальних систем організму і запобігає накопиченню в його тканинах надлишків вільних радикалів.

Селен справляє на організм антигістамінну, антиалергенну, антитератогенну, антиканцерогенну, радіопротекторну, детоксикаційну й інші дії. Мікроелемент гальмує старіння організму, підтримує еластичність тканин, бере участь у детоксикації солей важких металів (кадмію, ртуті, арсену, свинцю, нікелю), хлорорганічних сполук, елементного фосфору та інсуліну. Сполуки мікроелемента підвищують світлочутливість сітківки ока, стимулюють активність неспецифічних чинників імунітету.

Селен надходить до організму з харчовими продуктами, водою та атмосферним повітрям. Всмоктування в організмі здійснюється через ТТ, шкіру і легені, а виведення - через нирки, кишечник і дихальні шляхи. Найвища концентрація реєструється у міокарді, печінці, нирках, гіпофізі і скелетних м`язах. Вміст селену в крові відображує його рівень в організмі і коливається в середньому від 100 до 130 мкг/л.

Дефіцит селену в об`єктах навколишнього середовища, як і його надлишок, можуть призвести до ураження різних органів і систем. Основною причиною дефіциту є зменшення пероксидного окиснення ліпідів і порушення стабільності клітинних мембран. Найчастіше гіпоселеноз виникає у людей, які мешкають на території, бідній на цей біоелемент, у великих промислових містах, у разі повного парентерального харчування, радіоактивного опромінення, в осіб похилого віку, в разі вагітності, порушення засвоюваності селену організмом, а у дітей - низькокалорійного та бідного на білок харчування. Недостатнє надходження селену в організм людини спричинює розвиток злоякісних новоутворень, порушення репродуктивної функції, ураження м`язової системи, виникнення ендемічних нефропатій та розвиток селенодефіцитних міопатій, яскравим проявом яких є ендемічна кардіоміопатія - Кешанська хвороба. У дітей відбувається розвиток різних захворювань аж до кретинізму.

Одним із перших проявів гіпоселенозу вважають ураження шкіри (лущення епідермісу, лускатість), випадання волосся аж до повного облисіння. Гіпоселенемія менш як 45 мкг/л є чинником ризику для ракового ураження печінки, стравоходу, легень, молочних залоз, шлунка, прямої кишки тощо. З дефіцитом селену в організмі пов`язують патогенез атеросклерозу, панкреатиту, артриту, гематозу, інших захворювань.

Значно менше захворювань пов`язують із надлишком селену. Дози селену більш як 5 мг/кг маси тіла можуть бути токсичними. Хронічний селеноз виникає у випадках надмірного надходження мікроелемента впродовж тривалого часу. Він характеризується втомою, слабістю, лабільністю настрою, відсутністю апетиту, свербежем шкіри, болем у суглобах, слабістю м`язів, жовтяничністю і лущенням шкірних покривів, порушенням росту нігтів і твердих тканин зубів, артритом, гастроентеритом та розладом емоційної сфери вищої нервової діяльності.

Згідно з чинним законодавством ("Норм фізіологічних потреб ...", 1999 р.), щодобове надходження селену в організм має бути для чоловіків - 70 мкг, жінок - 50 мкг, дітей - від 10 до 50 мкг залежно від віку. Носіями селену є м`ясні та рибні продукти, хліб грубого помелу та молочні продукти. В овочах, фруктах і ягодах мікроелемента мало, але вони є джерелом вітаміну С, який значно поліпшує його засвоєння.

Харчовий статус щодо селену може бути оцінений на основі виявлення його у волоссі та крові. Результати досліджень показали, що у разі концентрації селену в сироватці крові нижче 0,4 мкмоль/л ймовірність виникнення інфаркту міокарда збільшується у 7 разів, за вмісту 0,4-0,6 мкмоль/л - у 3 рази.

З метою поліпшення біологічної дії препаратів селену (добавки у дозах 25-50 мкг) їх часто використовують у комплексі з вітаміном Е. Для підвищення вмісту селену у харчових продуктах бажано збагачувати ним корми для тварин, використовувати селенозбагачені дріжджі "Біоселен", препарат "Селена" і інші.

Цинк

Біологічне значення цинку встановлено близько 130 років тому, коли вперше було доведено, що цей біоелемент потрібний для росту організму.

Запаси цинку в організмі невеликі і становлять близько 2-3 г, більша частина його міститься в кістках, шкірі, передміхуровій залозі, волоссі, сітківці ока, молочних залозах, печінці та м`язах. Він має ліпотропні та кровотворні властивості, впливає на рівень глюкози у крові, входить до складу інсуліну та багатьох ферментів, котрі забезпечують процеси дихання, зокрема карбоангідрази, яка в процесі газообміну виконує основну функцію виведення з організму вуглекислоти.

Цинк справляє біологічну дію на ріст, статевий розвиток і репродуктивну функцію, імунний стан організму, забезпечує оптимальне кровотворення, чутливість до смаку й запаху, нормальний перебіг загоювання ран. Він є структурним компонентом й активатором ферментів, бере участь у процесах біосинтезу білка і нуклеїнових кислот, підтримує стан внутрішнього середовища організму, бере участь у синтезі ДНК, потрібний для функції мозку, сприяє зниженню рівня холестерину, впливає на білковий та жировий обмін, бере участь у біосинтезі металоферментів та в утворенні клітинних структур. Препарати з цинком корисні у лікуванні шизофренії, безплідності, хвороб передміхурової залози тощо. Недостатність цинку в організмі спричиняє різку затримку росту, іншу патологію.

Підвищена потреба організму в цинку виникає у разі прийому значних доз вітаміну В6, діабету, алкоголізму, захворювань простати, в осіб похилого віку тощо. Найліпше біоелемент діє у поєднанні з вітаміном А, кальцієм і фосфором.

Найчастіше причинами розвитку гіпоцинкозу можуть бути вживання як основного продукту харчування бездріжджового хліба з борошна тонкого помелу, вживання м`яса й інших тваринних продуктів у незначній кількості, крововтрати, інтенсивне потовиділення, алкоголізм, тяжкий цироз печінки тощо.

Носіями легкозасвоюваного цинку є продукти тваринного походження (яловичина, свинина, м`ясо птиці, печінка, твердий сир, кров), а також пивні дріжджі, яйця, нежирне сухе молоко, гірчиця, пшеничні висівки, зернобобові, деякі крупи, горіхи, креветки тощо).

Йод

Незамінним мікронутрієнтом для життєдіяльності організму є йод, добова потреба його становить лише 0,15-0,20 мг. В організмі дорослої людини міститься 20-50 мг йоду, з яких близько 8 мг сконцентровано у щитоподібній залозі, решта - у м`язах, кістках, шкірі, печінці, нирках, крові. Біологічна роль йоду пов`язана з його участю у будові гормонів щитоподібної залози (тироксину, трийодтирозину) і є їх незамінним компонентом. Мікроелемент контролює обмін речовин, підвищує імунітет і активність деяких статевих гормонів. Йод корисний тим, що спалює надлишок жиру, сприяє нормальному росту, поліпшує розумову здатність, робить нашу шкіру, зуби, волосся і нігті здоровими.

Медицині давно відомі захворювання, зумовлені недостатнім надходженням йоду в організм (розумова відсталість, безплідності, передчасні пологи, глухонімота тощо). Недостатнє надходження мікроелемента до організму спричиняє низку йодозалежних захворювань, серед яких найпоширенішим є зоб. Дефіцит біоелемента спричиняє порушення діяльності щитоподібної залози, її гіперплазію (збільшення) і розвиток зоба, а у дітей - недорозвинення організму.

Медицині відомі три форми зоба: спорадичний (у разі порушення функції ендокринної системи і нервово-гуморальних розладів); епідемічний (виникає в місцях проживання значної кількості людей - гуртожитках, казармах); ендемічний (у районах зі зниженим вмістом йоду у воді, ґрунті та харчових продуктах). Найчастіше зоб уражує дітей шкільного віку, юнаків і дівчат у період статевого дозрівання, коли відбувається перебудова діяльності ендокринної системи.

В організм людини майже 80% йоду надходить з їжею, переважно рослинною. Вміст мікроелемента в харчових продуктах дуже коливається і залежить від вмісту його у ґрунті і воді. Питна вода містить дуже мало йоду. Природними джерелами вмісту цього елемента є морепродукти (морська капуста та страви, виготовлені на її основі, мідії, м`ясо кальмарів і креветок, морські водорості). Вміст йоду в м`ясі, молоці і молочних продуктах становить в середньому близько 7-16 мкг/100 г. Він міститься також у йодованій солі, а також овочах: цибулі, часнику, моркві, капусті, картоплі, динях, помідорах, квасолі, щавлю тощо, вирощених на ґрунтах, багатих на йод

Під час кулінарної обробки та зберігання продуктів втрати йоду дуже значні: під час смаження м`яса - 64,5%, варіння - до 46,8%, випікання хліба - 18-84%.

Фізіологічна добова потреба в йоді для дорослих становить 100-200 мкг, вагітних - 180 мкг, для матерів, які годують дітей груддю, - 200 мкг, із яких 70 мкг організм отримує за рахунок рослинної їжі, 40 мкг - з м`ясних продуктів, 5 мкг - із атмосферного повітря і 5 мкг - із води. Добову потребу в йоді можуть забезпечити: одне куряче яйце, 100 г морської риби, 300 г овочів, 500 мл молока. Що стосується ендемічних щодо зоба територій, то тут основним профілактичним заходом забезпечення населення достатньою кількістю йоду є вживання йодованої солі.

В Україні і за кордоном створено значну кількість лікувальних препаратів, які містять як окремі мікроелементи, так і їх комплекси, збагачені вітамінами і біоелементами. Їх успішно використовують для профілактики і лікування ендемічного зоба, захворювань крові й судин, в урології, офтальмології, стоматології тощо.

Однак використання мікроелементів з лікувальною метою має базуватися на знанні їх біотичних доз з урахуванням результатів ретельно виконаних попередніх досліджень їхнього балансу в організмі, вмісту в харчових продуктах, воді. З урахуванням вмісту мікроелементів у харчових продуктах, у навколишньому середовищі кожного регіону прийом мультимінеральних і вітамінних препаратів має відбуватися лише за призначенням лікаря.

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся