Як порушуються права ВІЛ-інфікованих в Україні?

Згідно з даними ООН, 440 тисяч українців живуть з діагнозом ВІЛ/СНІД...Існує страх перед ВІЛ-позитивними людьми, а це - ознака нездорового суспільства...

440 тисяч українців живуть з діагнозом ВІЛ/СНІД, згідно з даними ООН. Вітчизняне Міністерство охорони здоров’я наводить у чотири рази менші цифри - 130 тисяч ВІЛ-позитивних українців. Ще 8 тисяч хворі на СНІД. Міжнародні і українські громадські організації стверджують, що дії української влади, спрямовані на боротьбу з епідемією, є не ефективними. Недостатньо коштів на лікування і профілактику інфекції, а крім цього ВІЛ-позитивні люди відчувають байдужість і вороже ставлення як з боку суспільства, так і з боку держави. Які права ВІЛ-інфікованих найчастіше порушуються?

Медики відмовляють в лікуванні, якщо Ви з ВІЛ/СНІД

Відмова у лікуванні чи медичному обслуговуванні — одне з найпоширеніших порушень прав ВІЛ-інфікованих людей, розповідає заступник директора з програмних питань «Фонду профілактики хімічних залежностей та СНІД» Олена Банас. «Є відмови в наданні медичної допомоги за місцем проживання ВІЛ-інфікованим вагітним. У родильному домі за місцем проживання вагітна не може народжувати, оскільки лікарі говорять, що немає спеціальної палати, відповідного обладнання і вони не мають змоги в неї прийняти роди. Тому направляють в обласну лікарню або в обласний центр СНІДу. У нас були звернення з Донецька, Дніпропетровська та Хмельницької області. Скаржаться на те, що лікарі пропонують здавати аналізи платно, робити так званий благодійний внесок. Але якщо звернутися до закону, то ВІЛ-інфіковані громадяни мають робити безкоштовно абсолютно всю діагностику та обстеження».

Роботодавці звільняють, дізнаючись про статус

Кілька років тому киянин Олексій дізнався про те, що уражений ВІЛ-СНІДОМ. Чоловік каже, що морально змирився зі своїм діагнозом, рідні та друзі не відвернулися від нього, от лише з працевлаштуванням постійно має проблеми. Роботодавці, коли дізнаються про ВІЛ-позитивний статус Олексія, вказують йому на двері. «Я деякий час працював у магазині вантажником, усі знали про мій статус і мовчали. Влаштувався згодом в інше місце, а там, тільки-но дізналися – перелякалися. У таксі працював – знову вигнали, коли дізналися. Я потім вирішив говорити відразу, щоб не було нюансів.У принципі, все залежить від людей.У лікарні, наприклад, проблем у мене немає. Діти ходять без ексцесів до школи, а я — на батьківські збори».

Куди звертатися ВІЛ-інфікованій людині, права якої порушують?

Згідно з українським законодавством, роботодавець не може звільнити працівника лише через те, що останній є носієм ВІЛ-інфекції, розповідає правозахисник Дмитро Гройсман. Крім того, під час працевлаштування людина не зобов’язана повідомляти про свій діагноз. «Є певні роботи, на яких за станом здоров’я ВІЛ-інфікований не може працювати, але на 99% робіт проблем з цим не повинно бути. У той же час, якщо людині відмовили в прийомі на роботу офіційно, пояснивши це її статусом, це привід звернення до суду. Але в нашій країні небагато людей, які говорять прямо, вони знаходять інші приводи. Ми допомогли великій кількості ВІЛ-інфікованих,  і в нас часто бувало таке, коли ми знаходили інших роботодавців».

Страх перед ВІЛ-позитивними людьми - ознака нездорового суспільства

Ліками для людей, які бояться ВІЛ-інфікованих колег чи сусідів, є об’єктивна і неупереджена інформація про шляхи передачі ВІЛ-інфекції. А інформаційні кампанії профілактики ВІЛ-СНІДУ і лікування хворих  тримаються на плечах недержавних організацій і міжнародних донорів, державні структури тут здебільшого бездіяльні, говорить Павло Скала, представник Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД. За його словами, Міністерство охорони здоров’я і досі закуповує препарати антиретровірусної терапії за завищеними цінами, а соціальна реклама про толерантне ставлення до ВІЛ-позитивних людей, яка демонструється по телебаченню, також фінансується переважно з громадських організацій. «Суттєво недоопрацьовує український уряд, який має 5-річну програму (2004-2008рр.)протидії ВІЛ/СНІДу. Цього року вона закінчується. Багато із зазначених пунктів виконуються або формально, або частково, або взагалі не виконуються. У тому числі й не фінансуються. Наприклад, цього року заходи по національній програмі з протидії ВІЛ/СНІДу фінансуються лише на 50%. У програмі передбачено 226 мільйонів гривень, а фінансується вона фактично на 106 українських мільйонів».

Німеччина подає приклад, як стати відкритішими до ВІЛ-позитивних

У Німеччині нараховується понад 56 тисяч ВІЛ-інфікованих. Щороку, за оцінками Інституту Роберта Коха, ця цифра зростає приблизно на 2,5 тисячі. Понад 90% німців проти суспільної ізоляції носіїв вірусу, принаймні такими є дані соціологічних опитувань, які регулярно проводить Федеральний центр роз‘яснення в галузі охорони здоров‘я. Але, як розповідають самі ВІЛ-інфіковані, реальність також у Німеччині часто виглядає дещо інакше: попри поінформаність про шляхи поширення вірусу, люди часто намагаються уникати його носіїв. І все ж таки нині в порівнянні з початком 80-х років ситуація докорінно змінилася. Тоді в паніці, викликаній першою хвилею СНІДу, більшість інфікованих відразу звільняли з роботи. Сьогодні таке можна почути вкрай рідко. Це підтверджує і керівник мюнхенського консультативного центру для хворих на СНІД Міхаель Таппе. За його словами, люди стали в своїй поведінці відкритішими до хворих на СНІД та носіїв ВІЛ-інфекції. Досягти цього не в останню чергу вдалося завдяки потужній просвітницькій роботі. У Німеччині реалізується в цьому напрямку чимало проектів, повідомляють німецькі кореспонденти. Тут варто згадати програму «Інший бік», яка розрахована на керівників підприємств. Менеджерам пропонується тиждень провести в одній з установ, яка спеціалізується на допомозі для хворих на СНІД. І, за словами Таппе, результати непогані. Один із учасників програми визнав, що в нього тепер немає жодних проблем з прийомом на роботу ВІЛ-інфікованих.

Державна загальноукраїнська програма з ВІЛ/СНІД на наступні 5 років уже розроблена і  перебуває у парламенті, але за нинішньої роботи Верховної Ради України навряд чи буде розглянута цього року. Відтак, кажуть експерти, невідомо яким чином і за які гроші буде здійснюватися лікування 6 тисяч пацієнтів, хворих на СНІД.

Наталка Коваленко, Надія Шерстюк

radiosvoboda.org

УНІАН в Google News