Україна щороку потребує до 2000 операцій з трансплантації людських органів

У країні - 5 центрів органної трансплантації, однак кількість операцій не перевищує 110 – 120 на рік, пересадки печінки та серця - поодинокі...

У приміщені “Київського міського центру серця” відбулася прес-конференція, присвячена знаковій події в царині трансплантології - 28 жовтня 2008 р. виповнюється п`ять років відтоді, як харків`янину Едуарду Соколову було зроблено операцію з пересадки серця.

Директор Київської міської клінічної лікарні “Київський міський центр серця”, доктор медичних наук, хірург, який оперував Едуарда Соколова Борис Тодуров зупинився на недосконалості вітчизняного законодавства та необхідності внесення змін, які б дозволили зробити прорив в вітчизняній трансплантології.

Участь у заході також взяв заступник міністра охорони здоров’я України Василь Лазоришинець, який зазначив, що Міністерством охорони здоров’я розроблена Державна цільова соціальна програма “Трансплантація” на період до 2012 року, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008р. № 894 і направлена на вирішення зазначених проблем. Планується збільшити фінансування лікувального процесу при трансплантації органів. Вирішується питання щодо оснащення визначених баз забору органів апаратурою для діагностики смерті мозку, а також введення посади трансплант-координатора. Необхідно перенести фінансування існуючих регіональних центрів трансплантації з місцевих бюджетів на державний рівень. А також потрібно ввести трансплантацію органів в стандарти лікування термінальних стадій хронічних захворювань серця, печінки, нирок.

На сьогодні, трансплантація органів стала ведучим методом лікування при багатьох хронічних необоротних захворюваннях. В Україні функціонує 5 центрів органної трансплантації, однак кількість трансплантацій не перевищує 110 – 120 на рік, виконуються одиничні трансплантації печінки, серця.

Всього в Україні виконано 5 трансплантацій серця – 3 в Інституті хірургії і трансплантації імені В.Шалімова АМН України і 2 в Запорізькому центрі трансплантації. Однак реальна потреба в подібних операціях за даними європейських трансплантологів може складати для України 1500 – 2000 операцій на рік.

Слід зазначити, що трансплантація серця може виконуватися тільки у двох вищезгаданих центрах, де існують всі умови для виконання подібних операцій. Високі вимоги ставляться не тільки до кваліфікації трансплантологів, але й, в першу чергу, до організації всієї складної системи взаємодії різних підрозділів, де за умов обмеженого часу (до 6 годин) необхідно одночасно вирішити багато завдань. Це і забір органів у донора, і сама трансплантація, і наступне комплексне лікування з ретельним наглядом, проведенням імунологічних та складних біохімічних досліджень, міокардіальної біопсії, УЗД досліджень та інших високотехнологічних медичних процедур. В післяопераційному періоді можуть виникати нетипові для кардіохірургії ускладнення, що пов’язані із проведенням імуносупресивної терапії. Тому досвід і можливості у ефективному застосуванні імуносупресивної терапії, а також наявність відповідної для подібного лікування діагностичної апаратури є ще однією обов’язковою вимогою для центрів трансплантації серця.

Трансплантація серця показана при термінальних стадіях хронічних захворювань, що призводять до тяжкої серцевої недостатності. Для вирішення питання щодо можливості трансплантації необхідно проведення спеціальних методів обстеження, включаючи біопсію міокарда, вимірювання тиску в легеневій артерії та інших. Забір органів можливий лише за умов діагностування смерті мозку із збереженою функцією серця. При цьому необхідно провести УЗД серця донора, виконати стандартні дослідження для будь-якої трансплантації, а також оцінити пару донор-реципієнт за антропометричними показниками.

За попередніми підрахунками в Україні щорічно гине від 30 до 40 на 1 млн. населення потенційних донорів, або близько 1500 донорів, які могли б врятувати життя багатьом хворим. Однак за рік в України виконується лише близько 20 заборів органів.

Недостатня кількість трансплантацій серця в Україні, на думку фахівців, обумовлена наступними причинами:

1. Складність отримання згоди родичів загиблого для забору органів для трансплантації в умовах обмеженого часу;

2. Відсутність діагностування смерті мозку, як обов’язкової процедури у відділеннях трансплантації;

3. Відсутність посади трансплант-координатора у центрах трансплантації;

4. Державне фінансування лише частково забезпечує потреби центрів в імунодепресантах, матеріалах, які витрачаються на діаліз. Забезпечення центрів трансплантації покладено на місцеві бюджети охорони здоров`я, що практично зводиться до фінансування заробітної плати та комунальних послуг;

5. Немає зацікавленості баз забору органів у діагностиці потенційних донорів для трансплантацій.

УНІАН в Google News