Міома матки: можливості лікування і профілактика

Аборт викликає ріст міоматозних вузлів, з них інтенсивно формуються міоми... Слід уникати надмірного ультрафіолетового опромінювання, підвищених температурних дій, особливо після 30 років...

Міома матки є доброякісною пухлиною матки, яка у свою чергу належить до гормонально залежних органів. Розвивається міома матки з м`язової тканини і в своїй структурі містить міоцити, з’єднувально-тканинні компоненти, кровоносні судини, періцити, плазматичні і огрядні клітини.

Залежно від співвідношення паренхіми і строми ця пухлина раніше мала різні назви: міома, фіброма, фіброміома. Проте приймаючи до уваги, що вузли міоми частіше розвиваються саме з м`язової клітини, тобто мають моноклональне походження, більшість авторів вважають за правильне більш термін лейоміома (міома).

Міома матки має свої характерні особливості:

Це найпоширеніша пухлина матки у жінок пізнього репродуктивного (35-45 років) і пременопаузального (46-55 років) віку.

Здатна до росту, регресії і навіть повного зникнення в менопаузу. Проте у 10-15% хворих в перші 10 років постменопаузального періоду міома матки може збільшуватися, поєднуючись з гіперпластичними процесами ендометрія, проліферативними захворюваннями яєчників.

Міома матки невеликих розмірів (до 10 тижнів вагітності) може довго зберігати стабільний стан, але при дії провокуючих чинників (запальний процес матки і придатків, вискоблювання матки, тривале венозне повнокров`я органів малого тазу) збільшується швидко і дуже швидко (так званий стрибок зростання).

Характерний різноманіття клінічних варіантів (малосимптомна, симптомна), залежних від локалізації (підочеревинна, міжм`язова, підслизова і проміжні варіанти), розмірів (невеликі, середні, великі), розташування (дно, тіло, перешийок, шийка матки) і характеру росту (істинний, помилковий).

По морфологічних особливостях міома матки може бути проста (переважання з’єднувально-тканинного компоненту) і проліферуюча (клітинна, така, що відрізняється пухлинною прогресією).

Залежно від клітини-родоначальниці міома матки може бути судинною, епітеліоїдною, аденоматозною, інтравенозною. Спостерігається велика морфологічна різноманітність міоматозних вузлів, що пояснюється її мезенхімальним походженням (із статевого горбика), а також з целомічного епітелію Мюллерової протоки. З цих клітин диференціюються міобласти, клітини строми, періцити, фібробласти, огрядні і плазматичні клітини.

У більшості клінічних спостережень в міометрії навколо тонкостінної венозної судини відразу закладаються декілька зачатків росту, але подальший рост і розвиток в мікроскопічний і макроскопічний вузол відбуваються з різною швидкістю і не завжди в один і той же час.

Міома матки має автономний рост (аутокринний і паракринний), обумовлене дією ростових чинників і утворенням гормонально чутливих і ростових рецепторів.

Як у всякої пухлини, процес росту і розвитку міоми матки супроводжується утворенням нових судин (неоангіогенез), але судини міоми відрізняються від нормальних, оскільки мають синусоїдальний характер з низькорезистентным кровотоком.

Для проліферируючих міом, що швидко ростуть, характерна підвищена клетинність, крупне гіперхромне ядро, що містить підвищену кількість ДНК.

Розвиток пухлини від зачатка зростання і мікроскопічного вузлика без ознак клітинного диференціювання до макроскопічного вузла, визначуваного при бімануальном дослідженні або за допомогою УЗД, займає в середньому 5 років.

Почало виникнення вузлів міоми матки доводиться на 30 років, коли у жінок накопичуються соматичні, гінекологічні захворювання і нейроендокринні порушення. Підсумовування патологічних чинників в цьому віці викликає соматичну мутацію клітин в органах репродуктивної системи, що, ймовірно, грає провідну роль на стадії формування проліферативного компоненту при процесах регенерації ушкоджених клітин міометрія.

Для подальшого зростання вузлів пухлини потрібне подальше накопичення несприятливих чинників, що викликають пухлинну прогресію:

відсутність пологів і лактації до 30 років

аборти

тривала неадекватна контрацепція

хронічні, підгострі і гострі запалення матки і придатків

стреси

ультрафіолетове опромінювання

утворення кіст і кістом яєчників.

На вік 44-45 років доводиться найвища частота оперативних втручань (найчастіше, це видалення матки), свідченням яких є швидкий ріст міоми матки, її великі розміри, поєднання міоми матки з патологією ендометрія (гіперплазія, гіперплазія атипії) і яєчників (доброякісні і злоякісні пухлини).

Таким чином, зростання пухлини посилюється у віці 35-45 років, коли знижується функціональна активність яєчників і їх чутливість до гонадотропної стимуляції, синхронно зростає продукція гонадотропних гормонів, виникає хронічна функціональна напруга систем регуляції і найчастіше порушується гемостаз і гомеостаз.

Фоном для посиленого зростання миоматозних вузлів в пременопаузальном віці є не поступовий, достатньо повільний перехід до закінчення гормональної функції яєчників, а стрибкоподібний, дуже швидкий і ранній клімакс або надмірно сповільнений перехід до менопаузи (пізня менопауза 53-55 років). Негативну роль грають тривало існуючі нейроендокринні порушення, патологічний клімакс, дія чинників, стимулюючих гіперпластичні і проліферативні процеси в організмі (ожиріння, порушення вуглеводного і ліпідного обміну, ендометріоз, аденоміоз).

Лікування міоми матки

Лікування міоми матки дуже непроста проблема, оскільки не дивлячись на гормональну залежність, ця пухлина вельми гетерогенна.

Хірургічне лікування

Спочатку слід виявити безумовні свідчення до хірургічного лікування:

підслизова локалізація міоматозного вузла

великі розміри міоматозно зміненої матки (загальна величина відповідає матці 14 тижневого терміну вагітності)

маткові кровотечі, що супроводжуються хронічною гіпохромною анемією

швидкий ріст пухлини

гостре порушення живлення міоми (перекрут ніжки субсерозного вузла, некроз пухлини)

поєднання міоми матки з рецидивуючою або атипією гіперплазією ендометрія, пухлиною яєчника

здавлення сечоводу, сечового міхура, прямої кишки

наявність міоматозного вузла у області трубного кута матки, який є причиною безпліддя

шийкова і шийково-перешийкова локалізація

нерегресуюча міома матки, що росте, в постменопаузальном віці.

Об`єм хірургічного втручання багато в чому визначається віком пацієнтки.

До 40 років за наявності показань до хірургічного лікування, якщо дозволяють технічні можливості, проводять консервативну міомектомію. Особливо доцільно видаляти макроскопічні міоматозні вузли середніх розмірів (у діаметрі від 2 до 5 см), поки не відбулося їх інтенсивне збільшення в розмірах. Переважною методикою є лапароскопія. При вирішенні питання про консервативну міомектомію необхідно приймати до уваги морфотип пухлини. При проліферуючій міомі можна видалити декілька вузлів, але подальший ріст продовжують безліч інших зачатків росту. Тому рецидиви при консервативній міомектомії при міомі матки мають місце в 15-37% випадків.

Після 40 років і постменопаузальном віці за наявності хірургічних показань необхідна операція видалення міоматозної матки, оскільки якщо міома не регресувала в перші 2 року менопаузи поста, подальше її існування супроводжується небезпекою виникнення онкопатології (аденокарцинома, саркома). Відомий вітчизняний онколог Я.В. Бохман (1987 р.) вважав, що нерегресуюча міома матки в постменопаузальном періоді є маркером онкопатології органів репродуктивної системи.

За нашими даними, чинниками ризику росту міоми матки є: наявність кіст і кістом яєчників, гіперплазія текаклітин, проліферативні процеси ендометрія, невчасне припинення гормональної активності яєчників (пізня менопауза) і надмірна ароматизація андростендіона в жировій клітковині за рахунок вираженого ожиріння, порушення вуглеводного обміну або захворювання печінки.

Консервативне лікування

Консервативне лікування, що проводиться в репродуктивному віці, відразу після виявлення міоматозних вузлів невеликих і середніх розмірів, дозволяє у ряді випадків загальмувати подальше зростання пухлини, попередити операції по видаленню матки, зберегти можливість народити дитину.

Свідчення до консервативного лікування:

молодий вік пацієнтки (репродуктивний і пременопаузальный)

невеликі розміри міоматозно зміненої матки (до 10–12 тижнів вагітності)

міжм`язове розташування міоматозних вузлів

відносно повільний ріст міоми

відсутність деформації порожнини матки.

Лікування полягає в нормалізації системних порушень, характерних для хворих з міомою матки: хронічна анемія, запальні процеси матки і придатків, порушення кровонаповнення органів малого тазу з переважанням венозного застою і зниженням артеріального кровопостачання, порушення функціонального стану нервової системи і вегетативної рівноваги. До методів корекції системних порушень відносяться наступні:

дотримання здорового способу життя (нормалізація сну, раціональне харчування, фізична активність, відмова від шкідливих звичок, контроль за масою тіла);

нормалізація статевого життя;

періодичний прийом вітамінів і мікроелементів (гендевит, пентовит, аевит, фолієва кислота);

лікування анемії, метаболічних порушень;

нейротропні дії, якщо пацієнтка проявляє риси дисгармонійної особи.

Якщо наступила вагітність, навіть не запланована, необхідне її збереження, оскільки післяродова інволюція матки, грудне вигодовування дитини не менше 4-6 місяців сприяють зміні гістогенезу міоми, переходу її з проліферируючої у просту і у ряді випадків припиненню її подальшого розвитку.

Для профілактики неминучого видалення матки при рості пухлини велике значення має збереження і підтримка репродуктивної функції до 40 років.

Ефективність гормональної терапії вельми розрізняється залежно від характеру гормональних порушень, наявності і щільності рецепторів в міоматозних вузлах і міометрії. Останні переважають в нетривало існуючих міомах невеликих розмірів, що складаються переважно з гладком`язового клітинного компоненту. У фібромах, де превалює стромальний компонент, а також у вузлах великих розмірів гормональні рецептори, як правило, відсутні. Тому гормональна терапія у цих пацієнток мало ефективна.

Проте вона використовується при корекції порушеного менструального циклу. З цією метою застосовують прогестерон і його похідні, а також похідні андрогенів. Останні небажані у молодому віці, при ожирінні, цукровому діабеті, серцево-судинних захворюваннях.

Профілактика міоми матки

Чи можлива профілактика міоми матки? Певно, можлива. Окрім загальних рекомендацій по дотриманню раціонального режиму життя, попередженню поширених хвороб в дитячому і дорослому віці, грають роль виключення абортів, своєчасна корекція гормональних порушень, адекватне лікування гінекологічних захворювань. Існує і специфічна профілактика. Це своєчасна реалізація репродуктивної функції. Перші пологи рекомендуються в 22 роки, другі в 25 років, подальші плановані пологи до 35 років. Пізні перші пологи приводять до передчасного постаріння міоцитів, зниження адаптаційної здібності до розтягування і скорочення. Аборти і запалення ушкоджують структуру міометрія. На тлі порушеного гомеостазу процес регенерації ділянок міометрія переходить в проліферативну пухлинну прогресію.

Слід приймати до уваги, що найчастіший термін виявлення міоми матки доводиться на 30-35 років, коли підсумовуються дії ушкоджувальних чинників.

Необхідно зберігати першу вагітність, особливо у молодих жінок з так званою спадковою міомою. Аборт викликає ріст міоматозних вузлів і з мікроскопічних вузлів інтенсивно формуються міоми. Слід уникати надмірного ультрафіолетового опромінювання, підвищених температурних дій, особливо після 30 років. За наявності спадкового ризику (міома матки у матері і близьких родичок) пухлина розвивається на 5-10 років раніше, тобто в 20-25 років. Продовження грудного вигодовування протягом 4-6 місяців після пологів нормалізує зміст пролактина, який впливає на зміну гістогенезу міоми.

На закінчення необхідного підкреслити, що міома матки є результатом соматичної мутації клітин міометрія унаслідок численних ушкоджувальних чинників. Тому в основі профілактики повинні превалювати здоровий спосіб життя і збереження репродуктивного здоров`я жінок.

Професор І.С.Сидорова

член-корреспондет РАМН, ММА ім.І.М. Сеченова.

www.medlinks.ru

УНІАН в Google News