Субота,
19 серпня 2017
Наші спільноти

Бути психом в епоху змін — це нормально…

У граничних перехідних станах людині притаманні прояви, характерні для посттравматики: безсоння, кошмари, неможливість зосередитися на головному,  депресивність...

Сьогодні мало не всі скаржаться на негативні процеси в суспільстві, освіті, сім’ї. Вже не один рік ми шукаємо пояснення того, що відбувається, оскільки не знаємо, як у такий непевний час виховувати дітей, не можемо зорієнтуватися, кого ставити їм за приклад, гідний наслідування. Психологічно стан невизначеності можна віднести до перехідного. Чим же він може зашкодити людині і які рецепти захисту її психологічного здоров’я? На ці запитання відповідає завідувач кафедри педагогіки вищої школи і прикладної психології Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти (ЦІППО) АПН України доктор психологічних наук, професор Павло ЛУШИН.

Сьогодні ми не можемо не помітити зміни психічного стану людей, — розповів Павло Лушин, — що живуть поруч із нами. Що з нами відбувається?

Психологи називають цю зміну системною або радикальною. Її розглядають як зміну потенціалу особистості та системи життєвих сенсів. Коли ми говоримо про розвиток чого-небудь, і зокрема особистості, то маємо на увазі розкриття й вичерпання вже наявного потенціалу особистості в сукупності з усіма її можливостями. Якщо спроектувати дане визначення на суспільне життя, то сьогодні в Україні ми переживаємо соціальну зміну, яка пов’язана з переходом нашого суспільства і дер­жави до нової соціально-економічної ідентичності, до нового способу життя. У відносно стабільній неперехідній системі стан особистості є більш-менш передбачуваним, натомість у перехідній соціально-економічній системі він позначений малою передбачуваністю і високим ступенем невизначеності. Ця невизначеність пояснюється переживаннями людини через втрату стереотипів минулого, усвідомленням нею краху колишнього способу життя та потребою виробити новий. Психологи-практики зазначають, що в граничних перехідних станах людині притаманні прояви, характерні для посттравматичних станів: безсоння, кошмари, неможливість зосередитися на головному, порушення звичних соціальних зв’язків, депресивність, проблеми в особистому, професійному та сімейному житті.

У результаті виходить, що суб’єкт перехідного стану не просто «чекає очікуваного» періоду стабільності й розвитку, а своїми стражданнями і нібито хаотичним рухом конструює (переходить у) новий простір розвитку. Це означає, що перехідні стани особистості слугують реалізації системних змін. Виходить, що усувати ці, здавалося б, некорисні й безглузді дії означало б відмовлятися від перспективи цілком можливого стабільного розвитку.

І ще один, не менш парадоксальний, висновок: в умовах системних змін наявна система освіти не просто приречена миритися з перехідними явищами і станами в дітей, педагогів і адміністраторів, а й певною мірою стимулювати та сприяти їхній появі, зміні і руху.

На кафедрі педагогіки вищої школи і прикладної психології ЦІППО АПН України певний час працювала школа-лабораторія, завданням якої було навчити психологів і педагогів еко­фасилітувати, тобто не просто не боятися перехідних явищ у навчанні та роз­витку дітей і дорослих, а, навпаки, під­вищувати якість освітнього процесу спираючись на те, що раніше вважалося непродуктивним і невиправданим.

Основна ідея школи полягає в тому, що в кожної особистості до певного, наприклад, підліткового, віку форму­ється стратегія навчальної та особистіс­ної саморегуляції, тобто вміння не тільки вчитися, а й переживати життєві негаразди. Згодом, у старшому віці, ця здатність лише розвивається й уточнюється. Тому зі вступом до вищого нав­чального закладу студент або слухач, очевидно, розвиває свою здатність переживати важкі ситуації у навчанні і житті. Цей процес може починатися з перехідного стану (одним з яких є і «мотиваційний вакуум»), коли модель і стиль самонавчання та саморегуляції одного з суб’єктів освітнього процесу зіштовхуються з іншими моделями, наприклад, інших слухачів, педагогів і адміністрації.

У слухача може виникати сумнів стосовно того, що на нього зважають, ураховують його індивідуальні особливості, а в педагогів — що їхні підопіч­ні достатньо розвинені для того, аби про­довжувати навчання. У школі еко­фасилітації (так називають школу-лабораторію П.Лушина) цей педагогічний хаос визначають як початкову точку не тільки для адаптації в новому середовищі, а й для комунікації і взаємозбагачення індивідуальних моделей нав­чання та саморегуляції. У цій же точ­ці виявляється здатність — і слухачів, і педагогів —бути толерантними, їхнє уміння слухати й доповнювати, а також знаходити спільне поле для взаємодії, порозуміння, підтримки. Останнє — вкрай важливо, коли зіштовхуєшся з новими труднощами, якими рясніє сфера сучасної освіти та громадського життя.

Мало того, через якийсь час спільних зусиль у роботі з перехідними станами навчально-педагогічна група (тоб­то слухачі разом із педагогом) помічає у своїх діях певний соціальний ефект: кожне із занять перетворюється на конструювання нового середовища для спілкування й навчання. Дехто з майбутніх екофасилітаторів називає ці заняття подіями, зміст і форму, а також емоційний і навчальний ефект яких практично неможливо спрогнозувати заздалегідь. У результаті практично всі учасники школи екофасилітації відчувають себе не лише поз­бавленими боязні перед невідомістю та невизначеністю, а й виявляють активне бажання мати справу з ситуаціями, що потребують виходу за рамки звичного. Останнє є чіткою ознакою творчого ставлення до дійсності і так званої толерантності до невизначеності.

Як мінімум, у ситуаціях системних змін формуються такі риси, як толерантність, емоційний інтелект, уміння слухати іншого, здатність цінувати сьогодення («тут і тепер» функціонування) тощо. Як максимум — новий контекст розвитку особистості. Пере­хід­ні стани, попри їхню хаотичність і навіть певну патологічність, є ознаками майбутніх перемін, що дають змогу людині поглянути на себе і своє життя з боку.

Нині всі ми маємо унікальну можливість поставитися до переживань, спричинених змінами в суспільстві, конструктивно — відчути невблаганний рух уперед. Але маємо пам’ятати: керувати собою — ще перебуваючи в цьому перехідному стані — неможливо. До того ж — навіть будь-яка інша людина не зможе вивести вас із цього стану або провести через нього. Сенс змін стане зрозумілий тільки після того, як цей стан залишиться вже позаду як пережитий. Коли киплять емоції, щось аналізувати неможливо.

Що робити? Рецепт один — звертатися до фахівців різних галузей знань і терпимо ставитися до самого себе...

Людмила РЯБОКОНЬ

www.dt.ua

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку