П'ятниця,
18 серпня 2017
Наші спільноти

У Києві - катастрофічна проблема з донорською кров`ю

Хворому зробили найскладнішу операцію, буквально з того світу витягли, а під час переливання заразили вірусним гепатитом. І все...

Цей випадок потрапив до статистики подій по столиці двічі. Першого разу — до зведень про ДТП: внаслідок ава­рії мати з батьком загинули, а двоє малюків, зазнавши травм, залишилися живі. Швидка допомога розвезла їх по різних клініках: хлопчика — у відділення нейрохірургії, а дівчинку — у травматологію. Обом терміново знадобилася донорська кров, але в жодній із цих клінік її, звісно ж, не було. Так діти потрапили до зведення вдруге: цього разу терміново шукали донора. Рахунок йшов просто на години. Слід віддати належне лікарям — вони доклали максимум зусиль, аби врятувати дітей. Низький уклін і сердечна подяка і тим добровольцям, котрі відклали всі свої справи і поспішили за зазначеними адресами, щоб безоплатно віддати свою кров осиротілим малюкам.

Однак самі лікарі коментувати цей випадок відмовляються. Насамперед тому, що... грубо порушили наказ Міністерства охорони здоров’я і ще десяток інст­рукцій, які забороняють переливати пацієнтам цільну кров.

— Сьогодні цільну кров переливають у дуже рідкісних випадках — тільки за життєвими показаннями, коли не перелити не маємо права. Це становить не більш ніж 1%, хоча раніше було значно більше, — пояснює Анатолій Тимченко, професор, завідувач лабораторії Інституту гематології та трансфузіології Академії медичних наук України. — Відповідно до наказів МОЗ й АМН, кров як таку переливати заборонено, необхідно використовувати її препарати.

— Чому з’явилися ці накази й інструкції?

— Мабуть, через те, що суцільна кров перевіряється тільки на ВІЛ-1, ВІЛ-2 і на віруси гепатитів В і С. Решта шість видів гепатитів можуть разом із кров’ю безперешкодно потрапити до хворих, котрі й без того перебувають у важкому стані — після операції, після опіків, травм тощо. Необ­хідно також тестувати донорську кров і на дев’ять видів герпес-вірусів, і на вірус Епштейна—Барра, і на цитомегаловірус — прикро, але їх теж не перевіряють.

— А ТОРЧ-інфекції?

— І вони залишаються поза увагою. Та й те, що перевіряється в обов’язковому порядку, не завжди можна виявити з першого разу: може бути стан серонегативного вікна, коли хвороба перебуває в латентному періоді, і вірус ніяк себе не проявляє. У такому разі, звичайно, є загроза, що хворий отримає його разом із перелитою кров’ю. Час від часу ми чуємо про судові справи, коли пацієнт позивається з лікарнею, стверджуючи, що його заразили під час переливання крові. Особливо складно вирішувати проблему переливання крові в пологових будинках, коли у породіллі трапляється велика крововтрата і для порятунку її життя, буває, потрібно і п’ять, і десять літрів крові. Діяти доводиться негайно: хоча всі знають про накази, але не переливати не мають права. По-перше, йдеться про людське життя, по-друге, кожен пам’ятає, що у разі летального кінця доведеться пояснювати в прокуратурі, чому не переливав і не рятував. Ризик, звісно, великий, але суцільна кров краще запускає механізм зсідання крові. Та, власне, часто альтернативи нема, адже належної кількості препаратів крові нам теж бракує.

— Які ще категорії хворих гостро потребують препаратів крові?

— Передусім при лейкозі, гемофілії, анемії залізодефіцитній, анемії, що пов’язана із захворюванням самої крові, анемії внаслідок крововтрати після травм, опіків тощо. Протоколи лікування онкогематологічних хворих передбачають застосування як фармацевтичних препаратів, так і препаратів крові.

— У столиці, як і в кожному обласному центрі, працюють станції переливання крові, їх ще називають центрами крові. Але віруси гепатиту В і С там досі намагаються виявляти за допомогою методу, якому вже майже 30 років. Але ж недостатньо виявити поверхневі антитіла, потрібна повніша й точніша інформація.

— Цілком правильно. На жодній станції досі не застосовують метод ПЛР (полімеразної ланцюгової реакції), яка допомагає виявляти безпосередньо сам вірус. Було багато розмов і в столичній мерії, і в Міністерстві охорони здоров’я, нам обіцяли, що для початку закуплять п’ять установок для ПЛР-досліджень крові... Відмовка традиційна: нема фінансів.

— Виходить, державі й міському бюджету столиці не до снаги те, що можуть дозволити собі приватні медичні центри, де обладнання для ПЛР-діагностики є...

— Так, приватні діагностичні центри можуть собі це дозволити, а держава разом зі столицею — ні. Ми робили розрахунки, пропонували: закупіть установку не для одного, а для кількох міст, її потужності вистачить, щоб обробити кров для цілого регіону, як це робиться в багатьох країнах Європи. Однак ні.

— Ганебна ситуація як для країни, так і для столиці.

— Бог із нею, з ганьбою, за цим стоять справжні трагедії: хворому зробили найскладнішу операцію, буквально з того світу витягли, а під час переливання заразили вірусним гепатитом. І все.

Нам давно вже час відмовитися від застарілих методів і перейти до тотальної вірусінактивації, яку застосовують не лише в Європі, але й у сусідній Росії, де тільки цього року закуплено чотири сучасні установки. Була надія, що принаймні у Києві з’явиться сучасний центр крові. Але його будують і ніяк не добудують на базі клінічної лікарні на вулиці Зоологічній: досі не відомо, коли він буде зданий, чим буде укомплектований, як проводитиметься вірусінактивація і виробництво препаратів.

На жаль, професор Тимченко цілком правий: на запитання, коли ж введуть в дію столичний центр крові, сьогодні не може відповісти ніхто. Його будівництво почалося ще 2003 року, планувалося, що місто виділить на цей суперважливий об’єкт охорони здоров’я 122 310,5 тис. грн. Починали з ентузіазму, але згодом темпи уповільнилися. На початок цього року було освоєно всього лише 32 588,3 тис. грн., готовність виробничого корпусу — приблизно 80%. Столична влада, ухвалюючи бюджет на 2008 рік, виділила на будівництво центру 5 млн. грн. Може, цього б і вистачило для введення в дію принаймні першої його черги, адже до того ж лабораторного корпусу вже підведено воду та світло, підключено тепло. Але, як повідомили наші джерела в мерії, добудовувати центр ніхто не збирається — будівельникам заборгували (за деякими оцінками, майже 2 млн. грн.), техніку з об’єкта забрали, добре, якщо там залишиться охорона. Інформацію легко перевірити: на об’єкті мертва тиша. І світовою кризою не прикриєшся — об’єкт не фінансувався з початку року, навіть у літній, золотий для будівельників, час працювали там напівсили, сподіваючись, що з ними все ж таки розрахуються. Тепер підрядчик про це шкодує. І, напевно, ніхто не рахував, що дешевше й вигідніше для бюджету: добудувати об’єкт чи законсервувати його і витрачатися на охорону.

Для жителів міста, природно, було б краще, якби центр працював і бажано на повну потужність. За підрахунками спеціалістів, 2008 року столичній медицині знадобиться 24,5 тис. літрів донорської крові, 23,27 тис. літрів плазми і 10,8 тис. літрів еритроцитної маси. Де все це взяти за браку фінансування, дефіциту донорів, сучасного обладнання і кваліфікованих кадрів? Чи для міської влади секрет, що в Києві вже сьогодні не вистачає 14 тисяч медичних сестер і 2800 лікарів, зокрема і гематологів, і лікарів-лаборантів?

Проблема центру-довгобуду — то є лише одна ланка в ланцюгу безперервних скандалів у столичній медицині. За роки незалежності у нас замінилося не тільки 12 міністрів охорони здоров’я, а й десять начальників головного управління КМДА. Але раніше стабільними залишалися бодай райвідділи охорони здоров’я, які тягли на собі основний вантаж проблем київської медицини. Міцна рука керівника району не допускала, щоб на ввіреній території в лікарні хтось посмів відключити воду чи елект­рику, як це масово робилося у серпні цього року по всьому Києву. Невтаємниченим не зрозуміти, чому нинішня міська влада не злюбила райвідділи охорони здоров’я настільки, що рік тому їх грубо ампутувала, взявши на себе всі справи. І, звісно, фінанси. До речі, чималі — на 2008 рік міський бюджет обіцяв виділити на систему охорони здоров’я понад 2 млрд. грн. Для ведення справ створили три територіальні медичні об’єднання (ТМО). Злі язики, а разом із ними й деякі депутати Київради, стверджують, що міське управління охорони здоров’я розрослося неймовірно — здоров’ям киян тепер опікуються близько 500 чиновників, із них 300 (за даними депутатів із Блоку Литвина) керують трьома ТМО. І після цього практикуючі лікарі та медичні сестри все ще сподіваються отримувати обіцяні мером 50% надбавки до зарплати? До речі, ця надбавка — не милість перед виборами мера, як стверджують недоброзичливці градоначальника, а пункт наказу МОЗ 308/519. А виплачена вона була авансом, у рахунок коштів ІV кварталу, нібито на ознаменування світлого Христового Воскресіння.

Останнім часом інтернет-видання рясніють обіцянками столичного мера повернути медицині всі борги до копієчки. Його підлеглі повторюють цю мантру із ввіреного їм телеекрана. За інформацією ж депутатів Київради з Блоку Кличка, протягом трьох кварталів 2008 року столичну охорону здоров’я було профінансовано на... 52%, зокрема на медикаменти виділили 35% від запланованого, на харчування хворих — близько 43%. Цікаво, як планують повертати? Вручати кожному хворому компенсацію за ліки і перев’язувальні матеріали, які він купував своїм коштом? А як бути з тими, хто медикаментів чи препаратів крові так і не дочекався? А може, наприкінці року роздаватимуть гречку і соняшникову олію тим, хто на лікарняному ліжку голодував? До речі, із достовірних джерел у мерії відомо, що головлікарям наполегливо рекомендують привчати хворих до голодної дієти, пояснюючи, що харчоблок закритий на ремонт. Назавжди.

До речі, знову про інфекції. Інфекційне відділення колиш­ньої центральної міської клінічної лікарні, яку ми досі пам’ятаємо як Жовтневу, всупереч обіцянкам усіх начальників — і колишніх і нинішніх, — досі на капремонті. Затягся він до непристойності: дату введення корпусів в дію перенесли з 2007 року на 2008-й. А цими днями з будівництва втекли останні робітники, так і не дочекавшись обіцяних грошей. Коштів нема ні на продовження робіт, ні на консервацію об’єкта. Ситуація дуже схожа на ту, в якій опинився міський центр крові.

Останнім часом вся увага приділяється тим об’єктам, на тлі яких чиновникам подобається позувати перед теле- і фотокамерами. Хто сперечається, кардіологічним хворим потрібен сучасний медичний центр із операційними і реанімаціями. Але так само, за словами хірургів, їхнім пацієнтам потрібна донорська кров і препарати з неї, інакше працюватиме не реанімація, а морг. Що вже казати про онкологічні відділення, особливо про дитячі, де маленьким пацієнтам переливають кров по 20—30 і більше разів. Лише Богові відомо, чого це коштує їхнім батькам.

Трагічний випадок на полюванні показав, що навіть VIP-статус не гарантує потерпілому адекватної медичної допомоги, яка включає також переливання крові та її препаратів. Що вже казати про аварії, вибухи, пожежі? Київські лікарні і міський центр крові слід тримати в полі зору хоча б у період підготовки до Євро-2012. Чи є інший спосіб гарантувати безпеку гостей і учасників?

Держава палець об палець не вдарила, щоб уплинути на ситуацію в столиці — зручно спостерігати за зигзагами місцевого самоврядування, маючи змогу консультуватися і лікуватися в елітних бюджетних лікарнях або за кордоном. Тим часом, на думку самих медиків, київську систему охорони здоров’я ще ніколи так не лихоманило, як нині. Це той самий випадок, коли гостра фінансова недостатність загрожує необоротними наслідками для системи. З реанімацією можна й не встигнути.

 Ольга СКРИПНИК

www.dt.ua

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку