Що реанімує українську медицину?

Про реформування медицини говорять вже сімнадцять років...  При цьому з кожним роком витрати на медицину зростають, чисельність українців зменшується, а якість обслуговування погіршується...

Про реформування медицини говорять вже сімнадцять років. У 2005 році було навіть затверджено план «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я».

Але і досі ситуація у галузі залишається критичною. При цьому з кожним роком витрати на медицину зростають, чисельність українців зменшується, а якість обслуговування погіршується. У Міністерстві охорони здоров’я укотре замислилися над тим, як врятувати всю систему, тож незабаром міністр охорони здоров`я України Василь Князевич має намір представити нову програму антикризових заходів

Скоротити лікарні та збільшити фінансування

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, потреба населення у медичній допомозі відповідає моделі побудови піраміди. Із кожної тисячі жителів протягом місяця у 750 виникають ті чи інші проблеми зі здоров’ям. Із цих 750 українців 250 потребують консультації лікаря первинної ланки, п’ять – консультації спеціаліста, дев’ять – госпіталізації і лише одному потрібна допомога у спеціалізованому центрі. Очевидно, найбільше українці звертаються до лікарів загальної практики. У той же час 80% бюджетних грошей йде у стаціонари. Тому спроба переорієнтуватися на розвиток первинної медичної допомоги цілком доречна. Але це має відбуватися не лише шляхом банальної зміни табличок на дверях кабінету «терапевт» на «сімейний лікар», а зі збільшенням бюджетного фінансування.

Отже, одна з ініціатив МОЗ стосується саме первинної медичної допомоги. Програма передбачає, що за кожним українців буде закріплено конкретного лікаря, з яким той щорічно укладатиме контракт. Більше того, якщо кожен лікар набирає не менше 1500 контрактів, він отримує і свій власний офіс від держави, і авто у тимчасове користування. При цьому соціально незахищені верстви населення користуватимуться лікарнями, утримуваними за муніципальні кошти.

Також йдеться і про необхідність проведення інвентаризації усіх структурних підрозділів системи охорони здоров’я. І все тому, що в Україні, окрім звичайних поліклінік і лікарень, існує багато інших медичних закладів – військових госпіталів, залізничних лікарень тощо. У міністерстві вирішили, що необхідно оптимізувати їх кількість. Наприклад, система військових госпіталів створювалась досить давно. Тоді вважалося, що у таких лікувальних закладах обслуговуватиметься майже мільйон військовослужбовців. Із 1991 року чисельність армії скоротилася майже вдесятеро, а кількість госпіталів залишилася такою ж. І у всіх них працює величезний штат медперсоналу.

«Оптимізувати кількість відомчих лікарень та кількість їх працівників, очевидно, треба, – вважає Микола Поліщук, екс-міністр охорони здоров’я, науковий керівник відділення патології спинного мозку та хребта Інституту нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова. – Наприклад, у Кам’янці-Подільському через дорогу розташовані три медичних заклади різних відомств: залізниці, місцевий і обласний. І це непоодинокий випадок. Один заклад повторює функції іншого. Окрім того, треба переглянути взагалі кількість медичних закладів в Україні. У нас їх більша кількість від потреби – як мінімум на третину. Інше питання: яким чином це зробити? Варто їм надати статус господарської діяльності неприбуткових підприємств. Потім зробити державне замовлення і профінансувати його. На всі інші потреби хай або заробляють гроші самі, або ж зачиняються і скорочують персонал. Але для такої роботи потрібно визначити тарифи лікування конкретних хвороб та плату за обсяг якісно зробленої роботи».

Міністр охорони здоров’я Василь Князевич вважає за доцільне акцентувати увагу на роботі «швидкої допомоги». Тоді як у європейських країнах карета «швидкої» доїжджає до хворого за 6–8 хвилин у місті й за 15 хвилин у провінції, в Україні вона плентається більш ніж півгодини у столиці. У сільській місцевості ситуація ще гірша. «Швидка» інколи зовсім відмовляється їхати – або бракує пального, або дороги замітає снігом. МОЗ України прагне виправити становище – у кожному мікрорайоні обладнати по кілька майданчиків, на яких постійно чергуватимуть машини з мінімальними бригадами (дві людини).

Ліки – під контроль

Задумалися у Міністерстві й над питанням гарантування не тільки наявності ліків в аптеках, а й про їх якість. Кілька кроків задекларовано у новій програмі. Наприклад, міністерство ініціюватиме зміни до законодавства, які би передбачали посилення контролю за ліками. Тобто лікарські препарати без сертифікатів і без додаткового контролю на якість мають вилучатися, а фірми, що намагалися завезти такі препарати, позбавлятися ліцензій.

«Як можна не контролювати якість ліків? – дивується Поліщук. – Від неправильного прийому ліків, навіть закордоном, гине не менше людей, ніж від дорожньо-транспортних пригод. У нас ситуація інша – ліки не виписують лікарі, хворі самі собі їх призначають і купують, тому наслідки ще гірші».

Саме тому питання контролю за якістю лікарських препаратів, на думку фахівців Міністерства охорони здоров’я, перетворюється на питання державної ваги. Політолог і фахівець в галузі соціальної проблематики Кость Бондаренко зазначає, що «на сьогоднішній день в Україні сформувалося кілька потужних груп впливу, які намагаються використовувати політичні важелі для впливу на фармакологічну галузь. У результаті це призводить до не зовсім мотивованих заяв окремих політиків, а також до того, що в Україні існує загроза поширення неякісної фармакологічної продукції. Бізнес-проекти фармакомпаній, помножені на політичні амбіції окремих впливових громадян, можуть завдати значної шкоди Україні. Якщо ініціативи Василя Князевича у цій галузі зможуть зламати опір як бюрократії, так і корумпованих лобістських структур, – можна буде говорити про якісні зміни в медичній сфері».

Але, за словами екс-міністра, контролювати вживання ліків все-таки можна. «Це, звичайно, складно зробити. Але треба розписати протоколи, формуляри лікування пацієнтів, визначити перелік життєво необхідних ліків. Треба також пам’ятати, що ліки іноземного виробництва не завжди кращі за вітчизняні. Проте реклама імпортних препаратів така широка та агресивна, що люди вірять їй, а відтак обсяги закупівель іноземних препаратів зростають», – стверджує він.

І ще одне широковідоме явище у стосунках пацієнт-лікар – це наполеглива рекомендація останніми вживати певні ліки, придбавши їх до того лише у певній аптеці. Цією проблемою також переймаються у міністерстві.

«Не секрет, що деякі лікарі співпрацюють з окремими аптеками і фармкомпаніями, – продовжує Поліщук. – До цього їх підштовхує низька заробітна плата та потреба годувати сім’ю. І з цим явищем важко боротися. І, можливо, не варто. Треба провести реформу в галузі охорони здоров’я. А також зробити так, аби підготовка медичних кадрів відповідала європейським стандартам».

Що ж до перспектив реалізації, то якщо план реформування, датований 2005-им, був розрахований до 2010 року, то нинішня програма має бути впроваджена до 2011–2012 років. На думку спеціалістів, це цілком реально, якщо залучити бюджетні гроші, гроші місцевих бюджетів, а також кошти, отримані у результаті розширення добровільного медичного страхування.

Тетяна Катриченко

glavred.info

УНІАН в Google News