П'ятниця,
18 серпня 2017
Наші спільноти

Чи допоможе реформуванню української медицини зарубіжний досвід?

Універсальної моделі чи формули запровадження медичного страхування і відповідно платних медичних послуг не існує. Кожна країна адаптовує ці механізми до власних реалій...

Останнім часом дискусія в українському суспільстві навколо можливості запровадження в Україні так званої «платної медицини» досягла широкого громадського резонансу. Ми перед собою та перед суспільством повинні визнати – в Україні де-факто уже давно існує платна медична допомога, хоча де-юре вона є не зовсім законною. Як же цивілізовано вирішують це питання у світі? Універсальної моделі чи формули запровадження медичного страхування і відповідно платних медичних послуг не існує. Кожна країна адаптовує ці механізми до власних реалій, – розповідає президент Всеукраїнського лікарського ловариства, голова Громадської ради МОЗ України Олег Мусій. 

Так у США фінансування охорони здоров`я базується майже виключно на платній основі, яка реалізується через медичне страхування або безпосередньою оплатою громадянами за надану медичну допомогу. Страхова медицина у США значно відрізняється від західноєвропейської. У США відсутня єдина національна система медичного страхування. 75% працюючого населення США страхують їхні роботодавці у приватних страхових компаніях. Пропорція страхових внесків у цілому по країні така: 40% — держава, 40% — роботодавці та 20% — громадяни. Так як Конституція США не передбачає державного забезпечення медичною допомогою всіх громадян, крім соціально незахищених верств населення, тому певна частина населення, чиї доходи нижчі за межу бідності (пенсіонери, бідняки, інваліди), обслуговуються за державними програмами медичного страхування «Медікер» і «Медікейд». У зв’язку з високою вартістю медичної страховки і відносною добровільністю медичного страхування у США незастрахованими та відповідно незахищеними залишаються близько 17% населення країни, які у випадку необхідності звернення до лікаря повинні сплачувати за надану медичну допомогу з власної кишені, а це часто може складати річний і більше дохід громадянина.

У Німеччині діє принцип обов’язкового медичного страхування, але передбачена можливість виходу певної категорії населення із державної системи та її участь у приватному страхуванні за умови контролю держави за його якістю.

У Великій Британії, батьківщині ринкових стосунків, було відкрито визнано нездатність ринку розв`язати фундаментальні питання охорони здоров`я та введено планування охорони здоров`я. Тут на бюджетне фінансування охорони здоров`я припадає до 85%, і лише 15% медичних послуг приватні особи оплачують самі (переважно заможний прошарок суспільства). Поряд із тим, що все населення застраховане державою, у випадках, коли державна система не влаштовує громадян, з метою поліпшення обслуговування вони мають змогу взяти участь у приватному страхуванні. Британські політики дійшли висновку, що ринкові механізми не спроможні забезпечити раціональну пропозицію та попит на медичні послуги. Парадоксально, але у сфері медичних послуг надмірність пропозицій лише породжує додатковий попит. З 1911 року в Англії існувала система страхування здоров`я робітників, яка охоплювала близько третини населення. У цієї системи була одна особливість. Оплата праці лікарів загальної практики здійснювалась за принципом капітації ("per capita"), тобто "за душу". За такого методу оплати бюджет одного лікаря загальної практики залежить передовсім від кількості зареєстрованих на постійній основі потенційних пацієнтів. Основний принцип подушного фінансування - гроші йдуть за пацієнтом, а пацієнти мають можливість регулювати попит за законами вільного ринку, оскільки можуть вільно обирати лікаря. Сьогодні у Великій Британії сума, яку отримує лікар загальної практики за рік, залежить від кількості постійно зареєстрованих пацієнтів, від їхньої статі, віку та соціального статусу. Щодо окремих категорій громадян - людей похилого віку, дітей до 4 років, жінок репродуктивного віку, малозабезпечених – встановлено вищі "подушні" виплати. Бюджет передбачає також кошти на так звану домашню реабілітацію, що уможливлює якомога раніше виписування хворого зі стаціонару та змушує лікаря найефективніше використовувати ресурси та активно вести профілактичну діяльність. Англійська система надання медичної допомоги, так звана Система Беверіджа, передбачає всебічну, загальну, безоплатну з боку пацієнта, діяльність охорони здоров`я. Але при цьому з`явилися неочікувані складнощі як у вигляді надмірного використання ресурсів пацієнтами, так і надмірних призначень з боку лікарів. Упродовж десяти років витрати на охорону здоров`я у Великій Британії збільшились в кілька разів. З огляду на це було запроваджено регуляторні заходи, наприклад, пацієнт оплачував частину вартості лікування, що знизило кількість звернень до лікарів. Почала функціонувати система захисту прав пацієнта і лікаря, що дало можливість досить успішно збалансувати ситуацію.

Таку ж систему співоплати з боку пацієнта, по при наявність медичної страховки, під час його звернення за медичною допомогою, ввела переважна більшість країн із страховою та бюджетною медициною. З одного боку співоплата є механізмом, який зменшує кількість безпідставних звернень до лікаря, а з іншого часто лягає непомірним тягарем на пацієнта.

У зв’язку з цим у багатьох країнах існує так званий «лист очікування» чи простіше кажучи черга при наданні медичних послуг. Наприклад пацієнт, який має медичне страхове забезпечення, безоплатно може очікувати на прийом до вузького лікаря-спеціаліста або на високотехнологічне дослідження декілька місяців, але у випадку додаткової оплати за цю послугу з власної кишені чи через додаткове добровільне медичне страхування консультація або обстеження можуть бути проведені без черги очікування.

У Японії страхова медицина побудована за територіальним принципом й охоплює дрібних власників, членів їхніх родин, інвалідів та безробітних. Послуги цим категоріям громадян на 70-90% оплачує держава. Медикаменти, послуги приватної медсестри, перебування в окремій палаті оплачує сам пацієнт. Вартість лікування суворо контролюється спеціально створеною системою лікарів-консультантів, органами соціального забезпечення і Міністерства охорони здоров’я Японії. Страхові кошти надходять від підприємств, держави і самих застрахованих. Допомога за тимчасовою непрацездатністю виплачується з четвертого дня захворювання в сумі 60% від заробітку. Основна спрямованість системи охорони здоров’я Японії це профілактика захворювань, може тому саме Японія стоїть на першому місці в світі за тривалістю життя громадян.

В Аргентині існує дві форми медицини - державна і платна. Державна медицина забезпечує безоплатне обслуговування в госпіталях за мінімальними стандартами. Згідно з законом, приватні лікарі зобов`язані працювати один день на тиждень у державному госпіталі, тому обслуговування досить кваліфіковане. Платна медицина гарантує те, чого може не бути у безплатному госпіталі: відсутність черг, наявність всіх фахівців, знижок на ліки, сучасніше обладнання, служба швидкої допомоги, можливість виклику лікаря додому, тобто повніший і якісніший спектр послуг. Якщо людина працює за контрактом, з її зарплати утримується 2% у фонд медичного страхування. Можна купити медичну страховку, як на одну людину, так і на всю сім`ю. Вартість медичного полісу - від 120$ в місяць на сім`ю з 3 осіб.

По при принцип обов`язкового медичного страхування у Франції державна система не забезпечує повного відшкодування вартості лікування, що спонукає населення брати участь у приватному страхуванні або сплачувати лікареві кошти за медичну допомогу безпосередньо. Цікавою видається система повернення коштів за призначені медикаменти, які сягають від 30% до 100% залежно від класу медикаментів, виду та рівня надання медичної допомоги.

В Ізраїлі і Швейцарії переважає добровільне страхування здоров`я, а обов`язкове існує лише щодо осіб окремих професій.

Система охорони здоров`я Канади в основному спирається на лікарів первинного медичного догляду, які становлять 51% від усіх лікарів-практиків. Вони є проміжною ланкою між пацієнтом та лікарями-спеціалістами і клінікою, контролюючи діагностичні обстеження та відпуск ліків за рецептами. Окрім загальнодержавної системи медичного страхування, провінції та території також забезпечують медичним обслуговуванням ту частину населення, якій потрібні додаткові медичні послуги, - людей похилого віку, дітей та безробітних. Це і безкоштовні ліки, і стоматологічна допомога, і послуги окуліста, і протезування та інвалідські візки.

Медичне страхування в Канаді є системою ощадних рахунків, коли всі кошти належать робітникові й невитрачені на лікування залишки накопичувально переходять із року в рік. Це дозволяє капіталізуватися коштам ринку медичних послуг, а з іншого боку, ця система відразу привертає увагу споживачів медичних послуг, надаючи їм упевненість у тому, що ці відрахування назавжди залишаються їхньою власністю. Проте і тут є один недолік — окремому індивідууму може знадобитися дуже дороге лікування і його накопичувального рахунку просто не вистачить. Тим часом держава почала здійснювати додаткові страхові платежі на випадок екстравитрат від повного до часткового покриття, залежно від віку та стану здоров’я пацієнта. З іншого боку, ця модель страхування вважається економною, оскільки зацікавлена участь пацієнта і усуває зайві видатки.

На сьогодні саме Канадська система охорони здоров’я вважається однією з найкращих у світі, де саме пацієнт та його кошти у розумінні «платної медицини» є найбільш захищеними.

Заслуговує на увагу також і досвід оплати медичних послуг та надання медичної допомоги у такій країні як Бельгія, де пацієнт всю суму сплачує безпосередньо лікарю, а потім страховий фонд (лікарняна каса) повертає йому витрачені кошти. Залежно від виду надання медичних послуг та хвороби і до якого рівня надання медичної допомоги звернувся хворий ці кошти повертаються чи повністю, чи частково. Також заслуговує на увагу система виплати громадянам бонусів за здоров’я, коли людина яка не звертається за медичною допомогою певний час та веде здоровий спосіб життя отримує за це кошти.

Отже підсумовуючи вищенаведене доводиться констатувати, що універсальної, чи найкращої системи надання медичної допомоги та оплати за них у світі не існує. Кожна країна обирає свій шлях самостійно.

Хочеться мати надію, що Україна, при запровадженні страхової медицини, нової системи надання медичної допомоги, введення платної медицини та системи оплати за надані послуги перейме саме позитивний світовий досвід та врахує ті помилки, через які пройшли інші країни, а не буде винаходити власний велосипед, як завжди, чомусь, з квадратними чи трикутними колесами.

ubr.ua

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку