Фосфорна лихоманка, або Як людям в Ожидові начальники голову задурили

11:20, 23 липня 2007
0 0

"Оце в горлі першить, очі трохи печуть. Ходила до лікаря, той щось прописав від горла. Лягати в лікарню часу нема..." Репортаж  

«Люди! Шо робиться? Вода подорожчала, хліба в селі нема!» - на просілковій дорозі, за якихось 500 метрів від місця «фосфорної аварії» до нас підбігає дядько, тримаючись за голову і галасуючи: «Поїдьте, подивіться, розкажіть усім! Ой шо робиться!». «Що поробиш», - каже мій супутник-колега. – «Кому війна, а кому – мати рідна...»

За півгодини тут же, на місці чуємо від Олександра Кузьмука: «...і не слухайте, що тут у селах хліба й води немає. Все під контролем».

Вирішуємо самі з`ясувати й за кілька годин відправляємось до Ожидова – найближчого до місця аварії села. Перший-ліпший магазин у центрі села повністю заставлений водою. Вибір напоїв широкий. Середня вартість півторалітрової пляшки мінералки – 3,50. Раніше була по три. Хліб свіжий. Готувалися до ажіотажу? – питаю хазяїна. «Нє, у мене завжди так, завше вистачає усього. То ж мій хліб!» «А чому вода подорожчала? – Та то завод чогось підняв ціну. То від мене не залежить»....

Правда, виявилося, магазин два дні після аварії був закритий – «та й усі магазини позакривалися – злякалися люди», - каже хазяїн. От і хліба не було де купити. За іншою версію місцевих, магазини були відкриті, а хліб підвезли лише в день, коли начальство приїхало.

Тамара Петрівна, мешканка Ожидова, веде велосипед, обвішаний порожніми пляшками – іде набирати воду в місцевій скважині. Воду цю п`ють усі й нібито не відчувають, що вона стала гіршою. Бачила, розповідає, стовп чорного диму, коли була на роботі. Якби знала, що це щось небезпечне, кинула б усе й закрилася вдома. «А так... нам пізно повідомили, тому особливо ніхто спершу і не переймався. Так, трохи надихалася того, оце в горлі першить, очі трохи печуть. Ходила до лікаря, той щось прописав від горла. Лягати в лікарню часу нема.»

«А шо буде, шо буде, розкажіть!» - місцеві бабці нетерпляче атакують журналістів. «Здається, поки що нічого», - ділимось відсутністю чітких планів уряду й одразу запевняємо, що все буде добре. Але старі непевно кивають головами й кажуть, що бояться дощу. Кислотного.

На хуторі Янгелівка – як і в решті найближчих поселень - дітей майже не лишилося. Проходимо порожні двори, зовсім порожні вулиці. Нагадує Чорнобиль. Стає не по собі. Нарешті бачимо живу людину. Активна жіночка, яка виявилася депутатом сільради і вчителькою школи в Олесько, порається у дворі. По ньому спокійно ходять кури, собака...

Галина Кондратюк розповідає, як побачила дим.

- Кажу доньці: мабуть то ріпак чи солома горить. Сіла на велосипед, поїхала до мосту, з нього гарно було видно. Дим охопив нашу територію, біля залізниці також розвівявся. У перший же день мені дзвонили родичі з різних областей питали, шо сталося. Ми тоді не знали нічого. Дізналися лише опівчночі по телевізору. Сьогодні вперше (діло було в пятницю) приїхали роз`яснити як захиститися. Кажуть оголошували по радіо...але ж у нас радіо повністю відключене...

Магазину на хуторі немає, є лише бар. І вчителька, що працює в сусідньому селі, допомагає сусідам - возить продукти власним авто. Воду не возить – бере з криниці, як і всі односельчани. Невже не боїтеся?- питаємо.  - Ні, вода добра, ось спробуйте. З острахом п`ємо воду з криниці. Спека така, що не витримуємо – водичка освіжаюча, прохолодна. Здається, будемо жити.

В районному центрі – Буську – теж спокійно. Також майже не видно людей, на вулицях спека і тиша. У центрі майже немає магазинів, лише бари. Заходимо, питаємо, чи є хліб. У барах - дорогий, але є. Вистачає усього, ніякого дефіциту. Про те, що десь зникли продукти, чують уперше.

Надихались фосфорного диму і мешканці села Олесько. Майже всі евакуювали молодь, відправили хто до родичів, хто – з рятувальниками. Дехто боїться воду пити, випасати худобу і вживати городину. Селяни розгублені - не можуть зрозуміти, що ж насправді коїться з тою хмарою, наскільки це шкідливо зараз і як відіб`ється на здоров`ї в майбутньому. Ці начальники, кажуть, що по телевізору виступають, зовсім голову задурили – кожен своє говорить.

Матерям дітей, що зараз у львівських лікарнях, теж нічого більш-менш чіткого не повідомляють. Усі вони на обстеженні, ознаки зараження у всіх однакові – першіння в горлі, біль в очах, головний біль. Усі кажуть: зачекайте, ще кілька днів потрібно полежати, поздавати аналізи. «Фосфорна лихоманка» - це перший досвід для української медицини. Тому медики лікувати не готові. Не можуть і сказати, що буде з людьми в майбутньому. А чи готові реально допомогти?

Дмитро Стаховський, фото автора

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter