Медицина - пасербиця українського політикуму

Медичні керівники служать не на благо розвитку галузі, турбуються не про своїх колег і хворих громадян, а лише обслуговують своїх політичних «годувальників»...

Вже стало поганою традицією, що лише у виборну кампанію владні структури різного рівня та різні політичні сили починають згадувати про бідний і нещасний електорат, чисельність якого неухильно скорочується, про кризовий стан охорони здоров`я, про порушені права, як медичних працівників, так і пацієнтів. Про що тільки не йдеться. Звідусіль лунають принадні пропозиції в обмін на вимоги з відомої старої пісні: «Вибери мене, вибери мене, птиця щастя завтрашнього дня!». Скільки вже часу пройшло, а «віз і нині там» у справі реформування галузі.

Ми пам`ятаємо, як колись політики перед виборами, щоб привернути до себе увагу, були готові організувати і з`їзд медичних працівників з підписанням спільної з медичною громадськістю декларації, і різні медичні форуми по реформуванню охорони здоров`я, і численні конференції з актуальних проблем галузі. Проте, як тільки усе закінчувалося, і політична еліта розсаджувалася у омріяні крісла, про медичні проблеми і  обіцянки електорату всі дружно забували.

Нинішній вересень не став винятком. Нещодавно в Києві зібрали Всеукраїнський форум «Здорова нація» за участю Президента України і широкого представництва медичної громадськості зі всієї країни, провели в редакції газети «Дзеркало тижня» круглий стіл із запрошенням відомих медиків, які озвучили позиції своїх партій щодо бачення подальшого розвитку галузі. Очевидно, що зараз вже немає жодної людини в країні, яку б задовольняла нинішня ситуація в українській охороні здоров`я. За весь час державної незалежності, окрім скорочення ліжкової мережі і ставок медичних працівників у лікувальних установах, зниження доступності і якості медичної допомоги, зростання комерціалізації і розширення тіньового сектора в охороні здоров`я, нічого іншого наші громадяни не відчули. Назвати ж це реформою охорони здоров`я не назвеш.

Виявилось, що держава протягом багатьох років не здатна адекватно і своєчасно вирішувати проблеми медичної галузі. Чому так відбулося? Причин тут багато, але провідною є відсутність політичної волі до перетворень у галузі на вищих поверхах державної  влади і відверто слабкий рівень медичного менеджменту на всіх сходинках управлінської галузевої вертикалі.  Інші ж чинники виступають  похідними від вищезгаданих, включаючи, і об`єми фінансування охорони здоров`я, і нераціональне використання ресурсів галузі, і структурно-функціональні диспропорції на різних рівнях надання медичної допомоги.

Нещодавно Глава держави заявив, що збільшення фінансування медичної галузі з 4,4 млрд. грн до 21 млрд. грн ніхто реально в країні так і не відчув: ні медичні працівники, що за рівнем оплати праці замикають рейтинг серед інших спеціальностей, ні пацієнти, які змушені зі своєї кишені обслуговувати тіньовий сектор економіки охорони здоров`я.  На Всеукраїнському форумі «Здорова нація» Президент України В.Ющенко зробив очевидний для всіх висновок: «Реформи в галузі не проводяться!». Це так, а що далі? На жаль, окрім декларацій, що вже давно набили оскомину, реальних шляхів виходу з кризи суспільство так і не побачило.

Всім вже очевидно, що 49 стаття Конституції України про «безоплатність» медичної допомоги не тільки не діє, але і є гальмом в розвитку галузі. Проте, жодна політична сила так і не заявила, що стане ініціатором її відміни. Звичайно, простіше займатися популізмом, ніж робити відповідальні практичні кроки, які далеко не у всіх знайдуть позитивний відгук. Можна пропонувати різні «кроки назустріч», розробляти «дорожні карти» або мріяти, що «гроші підуть за пацієнтом», але нічого реально не робити.

Найчастіше невміння управляти галуззю у чиновників пояснюється браком бюджетних коштів. Тоді виникає законне питання, а для чого потрібно було патрати галузевий бюджет і перекладати відповідальність за фінансування лікувальних установ на плечі місцевого самоврядування, не давши йому реальні можливості розпоряджатися власними ресурсами?

Зараз наші політики пропонують різноманітні рецепти оздоровлення галузі у вигляді пріоритетного фінансування окремих її напрямів (сільська медицина, первинна допомога, материнство і дитинство, туберкульоз та інше, інше, інше), розробки форм додаткового фінансування галузі (медичне страхування або його сурогати у вигляді лікарняних кас), доведення відсотка ВВП, що виділяється на охорону здоров`я до рівня 8-10. Але всім вже давно зрозуміло, що не стільки об`єм ресурсів, скільки їхнє раціональне використання (вірніше – управління ними), може змінити галузь. Додаткове фінансування без управлінсько-структурної перебудови у сфері надання медичної допомоги проблеми охорони здоров`я не вирішить.

Як міцно засіло екстенсивне мислення наших медичних керівників, вкладене в їх голови в  роки адміністративно-командного управління! Ну, скільки ще можна носити воду в решеті? Прийшов час розбудовувати галузь на інших принципах, які узгоджуються з новими соціально-економічними реаліями.

Дивує ностальгія деяких головних лікарів і медичних чиновників за так званою системою імені наркома Миколи Семашка. До речі, не всім відомо, що лекала для будівництва суспільної охорони здоров`я перший нарком радянської охорони здоров`я запозичив у Рудольфа Вирхова, який після деяких роздумів ще в 19 столітті відмовився від своєї ідеї побудови моделі, реалізованої за радянських часів.

Тепер стару конструкцію радянської охорони здоров`я слід перетворити в нову будівлю, де життя буде засновано не на командно-адміністративних принципах управління, а на економічних механізмах регулювання. Очевидно, що систему української охорони здоров`я можна змінити тільки системно,  не вириваючи з її контексту для переробки окремі ланки ланцюга. Можна не плекати надій на те, що введення, наприклад, обов`язкового медичного страхування, або розробка окремих державних програм (по сімейній медицині, сільській охороні здоров`я, боротьбі з тією або іншою недугою) вирішить кризу в галузі. Все це – від лукавого.

У трансформації охорони здоров`я не прийнятний принцип «слабкої ланки». Пропонований класиками рецепт: «знайти слабку ланку, потягнути за нього, і тоді можна витягнути весь ланцюг», тут не спрацює. Найвірогідніше, після таких маніпуляцій галузева конструкція звалиться як картковий будиночок.

Перш ніж будувати, потрібно відпрацювати потрібну модель, перевірити її на практиці. Багато експериментів, що проводяться в галузі (у Києві, Харкові, Житомирі, Львові і інших регіонах), показують, що економічне регулювання і відповідні йому організаційні медичні структури ефективніші, ніж існуючі відносини в галузі. Здавалося б, прийшла пора тепер переходити до перетворень в системі охорони здоров`я. Проте стає все більш очевидним, що немає в галузевому міністерстві такого Головного Конструктора, який міг би не оглядаючись на політичні сили, що просунули його в міністерське крісло, ухвалювати зважені, відповідальні рішення.

Наші предки, коли бачили, що не можуть самі навести в своєму будинку порядок, просили зробити це інших. Може і справді пора міністерське крісло передати не фахівцеві з медичною освітою, а менеджерові, який на базі економічних і юридичних знань може мислити системно і діяти рішуче? Можливо, такий «варяг» принесе більше користі для галузі, ніж навчений досвідом клінічної або соціально-гігієнічної роботи професор.

Тільки малоймовірно, що академіки і професори від медицини віддадуть свою вотчину комусь іншому. Значна їх частка просто не зацікавлена в реальних змінах. Ностальгія  за минулим і страх перед майбутнім сковує їхні дії. Ось і розбіглися колишні і нинішні володарі міністерського крісла під різні прапори. Комусь ближче червоний стяг, комусь – синій, а хтось не може розлучитися з оранжевим.

Ось і виходить, як у відомій байці Крилова, що всі наші медичні керівники служать не на благо розвитку галузі, турбуються не про своїх колег і хворих громадян, а лише обслуговують своїх політичних «годувальників». Тільки «віз» від цих потуг скоро розвалиться, так і не зрушившись з місця за багато років.    

Олег Перетяка

УНІАН в Google News