Четвер,
17 серпня 2017
Наші спільноти

Політична реклама випускає у суспільство демонів

Телепередача «Свобода слова» — у такому вигляді, як вона є, це свобода бруду, свобода демонічних сил... Будь-яка масована реклама - стресс для людини, позаяк вбиває психологічні «гвіздки» в його свідомість...

Під’їжджає Ілля Муромець до каменя, а на ньому написано: «Праворуч підеш — ляща дістанеш, ліворуч підеш — ляща дістанеш, прямо підеш — ляща дістанеш». Стоїть Ілля Муромець, чухає потилицю, а позаду голос: «Думай швидше, а то ляща дістанеш».

Цим анекдотом психологи ілюстрували відчуття українського електорату, змушеного напередодні виборів жити в оточенні масованої політичної реклами. Мало того, що вона заполонила телебачення, радіо, газети та вулиці наших міст, вона ще й вирізняється підвищеною агресивністю. Є дані, що на телебаченні на антирекламу припадає більш як третина повідомлень за кількістю і близько двох третин за часом від усієї політреклами. А виступи на мітингах і зустрічах, а ток-шоу, а безкоштовні газети, які щедро роздаються всюди, а листівки, які вкидають до поштових скриньок...

«Ублюдок» і «брехун» — це ще м’які слівця, що їх одні політики адресують іншим. Із небаченою щедрістю роздаються обіцянки наліво й направо за принципом: «Обіцяти — не означає одружитися». Батьки нації заграють з електоратом, залякують його, брешуть і підлещуються, попутно ображаючи й дошкуляючи один одному.

А як реагують на це наші громадяни? Своїми спостереженнями на цю тему поділилися харківські вчені: доктор психологічних наук професор Харківського національного університету ім. В. Каразіна Олександр КОЧАРЯН і кандидат психологічних наук доцент Національного аерокосмічного університету ім. В. Жуковського (ХАІ) Максим ЖИДКО.

Соска-пустушка для дорослих

— У нормальному суспільстві, на мій погляд, люди не повинні такою мірою займатися політикою, а суспільство не повинно бути таким політизованим, — вважає Олександр Кочарян. — Політична реклама негативно впливає на психологічне здоров’я. Наголошую, йдеться не про психічне здоров’я, що характеризується наявністю або відсутністю патології, а про психологічне благополуччя, себто сукупність таких властивостей особистості, які дають людині можливість жити у злагоді із собою та навколишньою дійсністю.

Приміром, психологічно здорова людина орієнтована на реальність і тверезо оцінює ситуацію. Для неї характерні стабільність особистісного зростання та стійкість до стресів. Вона сприй­має себе й оточуючих такими, які вони є, і не схильна сприймати людей і довкілля стереотипно. Вона вільна у своїх вчинках. Їй властива духовність, яка дає змогу виконувати власні життєві завдання, без чого не досягнути відчуття душевного спокою й особистого щастя. Зрештою, вона має почуття гумору. Щодо психологічно нездорових людей, то вони не хворі у клінічному значенні цього слова, але мають великі проблеми з побудовою власного життя і долі. Нинішня ситуація в Україні, яка, крім загальних для людства проблем, вирізняється різкою зміною соціальних норм і політичною нестабільністю, робить проблему психологічного благополуччя українців особливо актуальною.

Є такі лакуни в суспільстві та в організмі, які притягують до себе багато енергії. Такою для України стала політика — вона відбирає в суспільства не тільки фінанси, а й енергію, думки, увагу людей. На жаль, дуже багато українців кидаються нині у цю сферу — вони якщо й не займаються конкретною політичною діяльністю, то відвідують мітинги, дивляться відповідні передачі, активно обговорюють лідерів, поточні події тощо.

Як відомо, людина, у котрої є своя справа, завжди зайнята. А та, якій нічого робити, у якої немає власних думок, ідей, почуттів, — шукає і знаходить усілякі варіанти заповнення порожнечі свого життя. Наприклад, може драматизувати власне життя, додавати йому «смаку», втягуючись у політику. Саме таких людей вона й приваблює. У психології описано комплекс «соски-пустушки» — певної імітації справи, яка за визначенням не дасть результату. Такою соскою для дорослих може бути все, що завгодно, зокрема політичні ідеї. У період виборів наші правителі зацікавлені, щоб ми всі підсіли на цю пустушку, щоб політика безупинно крутилася в нашій свідомості.

Політика, як відомо, справа брудна. Спостерігаючи за безперервними скандалами та викриттями в цій сфері, за своєрідним моральним стриптизом лідерів, деякі люди можуть повною мірою реалізувати тут свої внутрішні збочені мотиви «підглядання у шпарину». Досить переглянути телепередачу «Свобода слова» — у такому вигляді, як вона є, це не просто свобода слова, це ще й свобода бруду, свобода демонічних сил, які там проявляються повною мірою, тобто несвідомих комплексів, психо­травм тощо.

Річ іще й у тім, що в нашій культурі владні структури традиційно уособлювали образ батька, котрого треба слухатися, шанувати, котрому треба коритися. Тепер цей образ втрачено. І це зрозуміло — хороший батько не може поводитися так неподобно, як наші політики, тобто ображати один одного, брехати, скандалити, битися тощо. Я вже не кажу про те, щоб піклуватися про своїх громадян. Нині «діти» занедбані, ми всі в якомусь сенсі стали «дітьми вулиці». Наше суспільство страждає на девальвацію дорослості. Раніше хлопчик дивився на тата й хотів стати таким дорослим, як він. А нині більшість тат не відповідають чоловічому ідеалу — на них не хочеться бути схожими. Це особливо згубно для молоді, яка втрачає взірці для власної ідентифікації, і в результаті ні в що й нікому не вірить, на все має право — «все можна». Адже що таке закон? Психологічно це «слухатися» шанованого батька. А його нині немає. Це один із неминучих наслідків деструктивного впливу політичної реклами.

Широко відомі такі політичні кліше, як «помаранчевий геноцид» і «біло-сині бандити». Вони наповнені семантикою насильства — насильство на рівні політики стає в суспільстві нормою. Ми живемо в дуже агресивному світі, який не може не впливати негативно на психіку. Хіба в нас немає відчуття, що ми живемо в країні, де людину можуть піддати тому або іншому виду насильства більшою чи меншою мірою буквально скрізь? Політична реклама додає до цього відчуття ще один доказ — якщо бандитами називають людей, наділених владою, то хто ж усі інші?

Нині до вже поширених форм залежної поведінки — харчової, сексуальної, релігійної, ігрової тощо — можна віднести й політичну залежність, яка надає сенсу життя багатьом нашим співгромадянам. Резонне запитання: як у цій політичній вакханалії залишитися нормальним? Як захистити своє психологічне здоров’я? Відповідь проста: треба займатися своєю справою і знайти в собі сили у сферу політики не заглиблюватися. Для власного психологічного та соматичного здоров’я краще триматися подалі від цього демона. Це можна зробити, навіть якщо ми потопаємо у вирі політичної реклами. Зрештою, фаст-фуди є скрізь, але якщо ви твердо вирішили схуднути, то до цих закладів не підете. На жаль, нерідко ми забезпечуємо собі захист від агресивного впливу політичної реклами дорогою ціною — стаємо емоційно холодними й бездушними щодо один одного. Наша культура втрачає серце!

Політики живуть у віртуалі

— Нині будь-яка реклама, особливо політична, практично втратила інформаційну функцію, ставши носієм впливу на психіку людини. Причому впливу переважно руйнівного, — вважає Максим Жидко. — Вплив політичної реклами можна порівняти з впливом надмірної кількості добрив. Надлишок «політичних добрив», з одного боку, знищує, випалює чи принаймні знижує рівень внутрішньої культури людини, а з іншого — активно стимулює психіку середньої людини, знижуючи поріг критичного сприйняття і «підсаджуючи» суспільство на постійне внесення добрив, як на наркотик. Це стосується не лише аудиторії споживачів політичної реклами, а й різноманітних телесеріалів і ток-шоу, які, власне, є електронними наркотиками. Про небезпеку використання таких психотехнологій у політиці говорили багато письменників, починаючи з Оруелла і закінчуючи Бегбедером і Уельбеком, Пелевіним і Мінаєвим. До речі, багато небезпек у нас ще попереду — ми повторюємо деякі кроки західного суспільства, користуючись своєрідним психологічним секонд-хендом.

Є ще один феномен. Політична реклама відчужує політика від аудиторії, якій він має служити. Якщо раніше неможливо було стати політиком, не вийшовши до аудиторії, не звернувшись до неї з промовою й не оволодівши нею, то нині це зовсім не обов’язково. Політик переважно існує у певному віртуальному просторі як образ, створений професіоналами-піарниками й відірваний від реальної людини. У результаті частина виборців не розрізняє політичну рекламу і дійсність. Відвідуючи зустрічі одного з політичних діячів із виборцями, я з подивом виявив, що люди говорять про те, що вони бачили в рекламних роликах, як про безпосередньо пережитий досвід. Це явище нагадує деякі первісні традиційні культури, наприклад, жителів Полінезії, які не розрізняють реальність і сон — вони вважають, що й те, й інше відбувалося насправді.

В умовах масової комунікації реклама пригнічує індивідуальність. Відомо, що натовп породжує три феномени: у людей, з яких він складається, знижується критичність сприймання інформації, виникає підвищена емоційна чутливість, що спричиняє ефекти зараження й навіювання, і, нарешті, людина, яка почувається розчиненою у масі, ні за що не відповідає. Коли політик звертається до натовпу, він звертається до «соціально типових» рис особистості — типових цінностей, типових страхів... Що більше людей схильні до стереотипів, то ефективніше працюють механізми навіювання.

І, звісно, будь-яка масована реклама є стресом для організму, оскільки вбиває в людину своєрідні психологічні «цвяхи». Людина змушена вибудовувати механізми захисту від цієї подразної реклами, від її надміру, а це відриває психічну енергію від інших сфер життя, збіднює їх і може спричинити виснаження нервової системи. Реклама намагається знайти дедалі витонченіші способи «зачепити» споживача, апелюючи до його ницих мотивів, тобто використовуючи скандали, викриття, звинувачення, агресію, ненависть тощо.

Застосування подібного глибинного механізму не таке вже й безпечне. Що глибше намагається зачепити нас у такий спосіб політична реклама, то більший ступінь впливу стресу, який вона несе. Актуалізуючи все погане в людині, така реклама випускає її демонів (несвідомі комплекси, психотравми тощо) назовні, й вони починають поглинати і цю людину, й суспільство, яке цих демонів випустило. Всі політичні сили настільки забруднені й антипіаром, і власною демагогічною та популістською рекламою, що в нас створюється враження — хоч за кого проголосуєш, однаково буде погано.

У результаті психологічне здоров’я українців, м’яко кажучи, залишає бажати кращого. Є різні статистичні дані, але всі вони свідчать, що зростання кількості нервових і психічних захворювань в Україні має стійку тенденцію, так само, як і скорочення кількості населення.

http://www.zn.ua

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку