В Україні роблять бізнес на недоношених немовлятах
В Україні роблять бізнес на недоношених немовлятах

В Україні роблять бізнес на недоношених немовлятах

11:25, 01.10.2007
13 хв.

Імпортні препарати - для дітей багатіїв, а неперевірені вітчизняні - для бідних... Тяжко дивитися, як протестує маленький, коли йому вводять розчин... Ніхто не дає гарантії, що він виживе на цих препаратах... Інтерв`ю

В Україні на неонатологію – галузь медицини, яка вивчає немовлят, їхній розвиток і захворювання – з державного бюджету виділяють величезні суми. На початку цього року наша держава взяла на себе зобов`язання виходжувати діток з масою від 500 грамів до кілограма. Для всього цивілізованого світу це норма – адже кожен народжений малюк має право на життя. Реабілітація недоношених дітей – тривалий і дорогий процес. Але наша країна, орієнтуючись на європейські стандарти надання медичної допомоги, пішла на це. Гроші  виділили і чималі. Через тендерні конкурси закуплено ліки, в тендерному процесі закупівля устаткування. Але нині лікарі-неонатологи, хоча дуже обережно і при вимкненому диктофоні, почали говорити про сумнівну якість життєво важливих препаратів, які, як виявилось, навіть не пройшли клінічних випробувань. Ті неонатологи, які не бояться розповісти правду,  а їх - одиниці, звертаються у високі кабінети, але відповіді не одержують. Одна  з них – професор Тетяна ЗНАМЕНСЬКА  - віце-президент Асоціації неонатологів України, погодилася відповісти на запитання кореспондента УНІАН.

ЛІКИ НАШІ – ХОЧ І ДУЖЕ ПОГАНІ, ОДНАК ДЕШЕВІ

Тетяно Костянтинівно, про які конкретно препарати йде мова, коли говорять, що вони абсолютно не допомагають, якщо не шкодять, недоношеним немовлятам?

Відео дня

Йдеться про вітчизняний препарат сукрим. Я нещодавно приїхала зі Всеукраїнської медичної конференції. Директори неонатологічних центрів у один голос обурюються – він не працює у недоношених дітей, особливо з критично малою масою тіла – від 500 грамів до 1,5 кг. Ящики цих ліків або лежать у лікарів під столами, або його просто зливають в каналізацію. А батькам говорять прямо - якщо у вас є можливість, купуйте дорогий імпортний препарат, якщо немає – реаніматологи дуже акуратно вводять сукрим, хоч і чітко розуміють, що він не працює.

Дорогий імпортний препарат – це сульфактант, ціна якого понад півтори тисячі гривень за флакон? Не кожна українська сім`я зможе собі дозволити  купити ліки за такі гроші, навіть якщо йдеться про життя власної дитини?  

 Я переконана, що дорогі препарати – сульфактанти, імуноглобуліни та інші, має купувати держава. Звичайно, більшість наших громадян не можуть викласти 350 доларів за пляшку імпортних ліків. Це - не реально. Держава повинна узяти на себе первинну допомогу недоношеним дітям, це дуже важливо.

На сьогодні в нашій країні немає альтернативи цьому препарату. Він сертифікований і визнаний у всіх європейських країнах. Одного разу я питала у французьких колег, у чому пріоритет, при закупівлі ліків для дітей. Відповідь була такою – ми любимо свою націю і ніколи не підемо на те, що шкодить її здоров`ю. Там не ставлять питання: імпортний чи вітчизняний, проблема ставиться - чи якісний він. 

Ці дорогі препарати мають лежати в шафці реаніматолога в кожному пологовому залі. Адже народження дитини з малою масою тіла ніколи не можна спрогнозувати. І якщо таке трапляється, допомога потрібна в перші години після народження. А коли батьки днями шукають цей препарат (його можна замовити, а потім, лише через кілька днів, купити через представництво фірми), дорогоцінний для реабілітації час йде без вороття. Дитина може загинути.

Ці препарати - «швидкопомічні». Як при зупинці серця застосовують електрошок, так цей препарат необхідний недоношеній дитині вже в першу годину життя.

СУКРИМ – ПРЕПАРАТ ДЛЯ БІДНИХ

Проблема у прозорості тендерних закупівель?

Звичайно. Сьогодні державні закупівлі слід переглянути з позиції лікарів, які працюють з препаратами, що нав’язують їм тендери. Можливо, там чогось не розуміють або, найімовірніше, не хочуть розуміти.

Та, напевно, вони  розуміють, на чому роблять свої гроші. Чи може щось пробити цей неприкритий цинізм?

Я просто впевнена, що, якби у кожного, хто стоїть за закупівлею препаратів, народилася недоношена дитина, він не став би виходжувати його вітчизняним препаратом. Представники фірми з обуренням часто мені розповідають, як високопоставлені особи, дзвонять і вимагають цей препарат. Думаю їм в голову не йде рятувати своїх дітей сукримом. Цей препарат – для бідних. Тяжко дивитися, як маленький усім єством протестує, коли вводять розчин. Ніхто з медиків не дасть гарантії, що дитина виживе на цих препаратах.

КУПИТИ ПОДЕШЕВШЕ, ЩОБ ВІДРАЗУ ВИКИНУТИ

Дивна досить ситуація, з одного боку Міністерством охорони здоров`я декларуються зобов`язання виходжувати дітей, народжених з 500 грамами, а з іншої, я б сказала цілком усвідомлено, роблять все, щоб ці діти не змогли вижити. Абсурд якийсь.

Безумовно, це позитивне рішення – дитина має право жити, але для введення цієї ініціативи ми повинні були готуватися щонайменше два роки – створити школи, навчальні центри, щоб навчити українських лікарів приймати таких дітей, а потім вже оголошувати про це всьому світу, приймати закони. У цьому - дисонанс. До літа цього року треба було б забезпечити всі центри і стаціонари України необхідним устаткуванням. Воно ж досі не куплене, а перебуває у тендерній обробці. Наскільки я знаю, вибір ліг на дешеве устаткування. Таким діткам не можна купувати дешевизну, вона не допомагає виходжувати дітей. Тому можна відразу здавати на металобрухт. На це потрібно дивитися з державної точки зору. Краще купити одне дороге обладнання, ніж десять дешевих. Але в цій ситуації чітко простежуються інтереси третіх осіб, та жодною мірою новонароджених.

Скільки дітей до кілограма вдалося врятувати з початку року?

Менше 10, це – дуже незначний показник.

При такій ситуації треба чекати, що показник дитячої смертності в нашій країні зросте?

Звичайно. Але якщо держава дослухається і буде куплене необхідне устаткування у всі дитячі відділення країни, ми боротимемося за життя цих дітей.

МИ НЕ ГОТОВІ ВИХОДЖУВАТИ ДІТЕЙ З МАЛОЮ ВАГОЮ

Професор Микола Поліщук розповідав, що спеціальна комісія вже моніторила ситуацію щодо необхідної медичної техніки для новонароджених. Був складений реєстр всієї необхідної апаратури, навіть в Мінфіні його підписали. Чи враховують ці дані?

Так, комісія працювала 6 важких місяців. Я була в її складі. Ми розробили стратегію допомоги дітям. Але вона не пішла. Наші напрацювання не цікавлять міністерських чиновників. І тому замість устаткування необхідного неонатологічним центрам і хворим діткам, купують те, що вигідно конкретному чиновникові.  Це питання вже юридичного характеру.

А ось лікарям у регіонах працювати дуже важко. У них немає ні препаратів, ні умов, їх не навчили, як виходжувати недоношених дітей, це - важка праця. Не побоюся цього сказати – ми не готові виходжувати дітей з такою масою. Сьогодні ця проблема замовчується, а діти продовжують народжуватися, і вони нікому не потрібні.

Я вважаю, МОЗ цілком може вирішити це завдання і грошей досить. Потрібно лише розумно підійти до проблеми закупівлі препаратів і устаткування.

Це найголовніше питання.

У НАШІЙ МЕДИЦИНІ – БАГАТО ТАЄМНИЦЬ

Можливо тут проблема не в розумі, а в невгамовній ненажерливості міністерських чиновників?

Цьому сприяє ситуація в медицині в цілому. У міністерстві така ж плутанина - когось хочуть звільнити, але ще не звільнили, хтось тільки збирається працювати. На сьогодні, все залежить від того, хто прийде в міністерство після виборів. Напевно, є лобіювання чиїхось інтересів. Але потрібна стабільність у державі. Тоді буде розуміння ситуації і адекватні закупівлі. У медицині нині багато загадкового відбувається. Багато речей,  я зрозуміти не можу.

Наприклад...

...чому потрібно купувати препарати,  які не працюють і наперед знати, що, пройшовши свій шлях іноді через усю Україну, їх викинуть у смітник.  Чому, коли і гроші є, і якість препарату визнана у всьому світі, замість тисячі життєво необхідних флаконів купується  тільки 300. Навіщо для новонароджених купувати ліки ліпін, якщо він призначений для вагітних. Чому купують лампи денного світла старого зразка, а не нового. Чому купуються бразильські кювези – у них ніколи не виходиш дитини. Я не розумію, навіщо купувати китайські аналізатори, які беруть по півкубика крові з вени у здорової дитини, коли є мікроаналізатори – для них потрібно 0,5 мікрограма крові з пальця. Я цього не розумію. Хоч би кого я питала про це в міністерстві  - відповіді мені ніхто не зміг дати.

До речі, про ліпін. Мені розповідав один головний лікар, що його, як держзакупівлю, почали постачати, у відділення для недоношених дітей. А він же ж призначений, насправді, для вагітних.

Це – ще один з парадоксів, який спостерігається в нашій медичній галузі. Ліпін, закуплений для недоношених новонароджених, але на їхній організм не діє. Він і не може діяти. Це - чудовий препарат для патологічної вагітності, при токсикозі. Але аж ніяк не для недоношених дітей. Сульфактантну терапію не можна заміняти на ліпін. Лікарі не знають, що робити з цим препаратом – розробок і рекомендацій по ньому немає. Я ставлю під сумнів його використання.  І закликаю лікарів не виливати його, а віддавати для терапії вагітних.

МАМИ ЧАСТО СТАЮТЬ АЛКОГОЛІЧКАМИ

Яка доля недоношених діток, яких вам вдається виходити?

У них непросте життя. Як і у батьків. Проблема ця переходить вже в соціальну площину. Мало, що дитина народжується проблемною, його ж треба утримувати, а з нашими зарплатами і пенсіями це неможливо. 60 % серед тих, що вижили – це інваліди дитинства. Лікарі нашого відділення щодня стикаються з трагічними долями сімей, в яких народжуються такі діти. Вони вивели закономірність: народження дитини з відхиленнями - руйнує сім`ю. Зазвичай, чоловік соромиться такої дитини і йде із сім`ї. Грошей на подальше виходжування державою не передбачено. Окрема тема – доля мами. Для жінки народження хворої дитини - потужний стрес. Адже, зазвичай, вона залишається сама зі своїм горем. Психіка її настільки травмована, що вона або спивається, або перебуває у постійній депресії. Серед них значний відсоток самогубців. Це - ціла соціальна проблема. Її потрібно вирішувати всім миром.

Це має бути ціла система надання допомоги. У нас немає центру, який би займався недоношеними дітьми. Немає моніторингу за долями цих дітей. Ми знаємо, скільки вижило, скільки загинуло, скільки стало інвалідами. Але прослідкувати процес в динаміці не можемо.

Ми дуже переживаємо і хочемо створити реабілітаційний центр для таких діток.

ВІРЮ - ПРЕЗИДЕНТОВІ

Ви мрієте про створення центру реабілітації, чи вірите ви, що в цій країні, окрім жменьки лікарів-ентузіастів це ще комусь потрібно?

Вірю. У нашій країні дуже багато розумних людей. Коли ти не бачиш цього горя, тобі байдуже, ти не входиш у цю проблему, але коли ти, хоч би раз зіткнешся з нею, якщо від тебе це залежить - ти завжди допоможеш.

На чию ж допомогу Ви все ж сподіваєтеся?

Ви знаєте, я завжди говорю – я сподіваюся на Президента країни. Я почала дуже поважати Путіна, коли він у нинішньому році пріоритетним напрямом медицини вибрав материнство і дитинство, виділивши близько мільярда рублів. Тому, коли цими проблемами займаються на чолі з Президентом, я вірю, що буде толк.

Найголовніше, щоб контролювалося використання грошей на найвищому рівні. Тому що там, де є гроші, завжди є корупція.

Те, що відбувається нині - це повний хаос.

ЛІКАРІ БОЯТЬСЯ

Ви озвучуєте жахливі речі. Чому б усім українським неонатологам не провести, якусь публічну акцію -  зібрати прес-конференцію та назвати прізвища людей, що нав`язують злочинну терапію для новонароджених, або просто повернути препарати за зворотною адресою.

    

На жаль, про цю проблему лікарі говорять у кулуарах. Виступають відкрито – одиниці. Але я гадаю, якби кожен лікар, почав протестувати проти використання таких препаратів, і звертатися до Глави держави, до прем`єр-міністра, у профільне міністерство -  це була б лавина звернень. Можливо, була б реакція і тоді люди, які наживаються життях новонароджених, на горі батьків, подумали б сто разів - чи зважитися їм на такий крок. Але люди з регіонів мовчать – вони боятися, але на профільних нарадах деяких вже прориває.

Це сумно, що людей, які б могли виступити і сказати правду, – дуже мало. У регіонах всі залякані. Нишком сказати можуть, але відкрито виступити – ніколи.

Працює радянський ген страху?

Я б сказала, що просто людська недалекість. Люди не розуміють, що таке може трапитися і з їхніми дітьми. Ми починаємо кричати, коли з нами щось трапляється, з нашими дітьми. І тоді, за моїми спостереженнями, люди, які до цього були байдужі, зрушують гори. Я завжди чиновникам кажу – поставте себе на місце мами, і тоді у вас все у мізках прояснитися. Я, наприклад, ніколи сукрим і під розстрілом не введу своїй дитині.  І нікому не пораджу.

Просто так на відкуп держави і корумпованого чиновника цю проблему віддавати не можна. Вважаю, стан речей залежить від конкретного лікаря, у якого народжується така дитина і якому потрібно її рятувати.

Чому вам не допомагають в Міністерстві охорони здоров`я?

Та вони самі допомоги потребують. Там говорити ні з ким. Від керівництва нашим напрямом відсторонили усіх знаючих людей. На їхньому місці - люди абсолютно нічого не компетентні у проблемах неонатології.  

Наталка Максименко

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся