Середа,
16 серпня 2017
Наші спільноти

Українська охорона здоров`я: ”Подайте скільки не шкода...”

Маму прооперували. Я вперше дав хабар. Класично – в конверті, з рук – в руки в кабінеті хірурга. Було дуже соромно...

Маму прооперували. Я вперше дав хабар. Класично – в конверті, з рук – в руки в кабінеті хірурга. Було дуже соромно.

Хабар одержував професіонал. Він на совість зробив свою роботу. Операція пройшла успішно, мама лежала в пристойній палаті і за нею був належний догляд. Через чотири дні я відвіз її додому. Це було одним з найбільших досягнень в моєму житті.

Та все ж, на душі залишився дуже неприємний осад. Згадую про всю подію з гидливістю – до себе, до медиків, які одержували від мене подаяння, до всієї нашої медицини, і головне – до влади.

При кожному моєму візиті в лікарню мама не втомлювалася захоплюватися милими медиками, які такі уважні і дбайливі. Вона, та, що в житті, не заплатила жодної копійки "по-чорному", жодного разу не одержала нічого "поза чергою" і нікого не штовхнула ліктем на своєму життєвому шляху, м`яко так, прагнучи не образити, поцікавилася: "Синок, ти, сподіваюся, не давав хабаря?" Я відбувся жартами, мовляв, у нас в країні медицина безкоштовна, особливо для пенсіонерів, особливо для тих з них, у кого є дорослі діти. Ми більше не обговорювали з нею цю тему.

... Пам`ятаю, коли мама, скорчившись від болю, лежала в палаті, я, закривши за собою двері в кабінет хірурга, насилу підбираючи слова, повідомив, що хотілося б, щоб мама одержала всю необхідну медичну допомогу і операція була проведена на необхідному рівні і я, з свого боку... Лікар перервав моє бекання короткою фразою: "Послуги хірурга коштуватимуть..., анестезіолога –... Розрахунок – після операції. Знаєте – ми люди марновірні".

Я, відверто кажучи, сторопів від такої діловитості. Адже йшлося, формально кажучи – про хабар. До того ж, незнайомі люди часто при першому спілкуванні чомусь приймають мене хто – за кримінального елемента, хто – за мента. Лікареві, здається, було все одно. Це були його робочі будні: домовитися з клієнтом про оплату і зайнятися лікуванням.

Через день, коли маму вже привезли з операційної, я зайшов у кабінет лікаря, знов закрив двері, і передав йому конверт. При цьому мені не було страшно, що зараз увірвуться грізні борці з корупцією, на нас надінуть наручники, щось говоритимуть, кудись повезуть. Ні, просто було жахливо незручно передавати гроші людині, яку щойно врятувала мою матір. Це не має так робитися – безпосередньо. Людина зробила свій щоденний медичний подвиг і я повинен був нести йому квіти, коньяк, потиснути його руку. А гроші – кудись в інше місце, якомусь касирові, в якесь віконце або на рахунок... Насправді відбулося щось надзвичайне: в результаті того, що цей хірург врятував життя людині, він у фіналі стає учасником протиправного акту, що переслідується кримінальним законодавством.

Ще пам`ятаю, як я підійшов до чергової сестри, яка повинна була весь день робити процедури і наглядати за мамою, і запитав: скільки я повинен заплатити за її працю? Відповідь ввела мене в ступор: "Скільки не шкода". Для того, щоб у близької мені людини нічого не боліло і вона швидше повернулася додому, мені загалом, нічого не не жаль. Але чому я повинен обчислювати – скільки мені "не шкода" конкретній сестрі, няньці, лікареві. Звідки я можу знати, що включає процес післяопераційного залицяння за дорогою мені людиною. Чому я повинен обчислювати скільки це може коштувати? З кого я зможу запитати за якість, передбачувану даним хабаром?

Чому мама вимушена була півдня чекати чергового уколу, поки я не прийшов до неї і не побіг на перший поверх в аптеку (у сестри на це не було часу, та і не зобов`язана вона цим займатися).

Я просто хочу прийти в бухгалтерію медзаклада і заплатити всю суму за кінцевий результат: за медикаменти, за догляд, за чисту білизну в палаті, за послуги хірурга, анестезіолога, лікаря... Дайте мені цей прейскурант і назвіть банківський рахунок! Адже не на паперті стоять наші медики, не подаяння просять, нічого ні у кого не крадуть (за їхніх керівників поручитися не можу). Йдеться про оплату їхньої праці. Врешті-решт, медицина – це технологія, принаймні, повинна бути нею. У нас же лікарі виступають в трьох іпостасях: рятівників, жебраків, хабарників.

Адже і це цікаво: ніхто не збирається "розігнати медицину", як це намагався зробити Ющенко з ДАІ. Незважаючи на повне ігнорування з боку влади, медицина якось існує в автономному режимі, якось фінансується "безпосередньо" – за рахунок хворих. Так чому не припинять це знущання з лікарів і хворих, не легалізують плату за медичні послуги? Ну, хоч би для того, щоб ті, хто може платити, заплатили за тих, кому платити нічим. Щоб в лікарняних стінах ніколи більше не звучали фрази типу "подайте, скільки не шкода".

А зараз по суті: чи можна на це сподіватися при нинішній владі? Читаю останні програмні вказівки президента та уряду – там є майже все, і жодного слова про медицину. Її для Ющенка, здається, не існує. Або для президента вона існує в іншому недоступному нам вимірі. Напевно ми просто не розуміємо його стратегічних задумів з "олюднювання" української влади і з поліпшення життя маленьких (особливо стареньких) українців.

Зате як активно наша влада намагається збільшити народжуваність, обіцяє страшні деньжища за народження нових українців. Тільки при цьому не пояснюють майбутнім батькам, що подальша турбота про нащадків, особливо все, що стосується медичних послуг – це вже не проблеми держави, а проблеми батьків. Взагалі наша влада багато чого недоговорює-недодумує...

Але тільки наївного може дивувати наполегливе небажання влади проводити реформу охорони здоров`я. Насправді, на всьому цьому бардаку побудований грандіозний сталий бізнес, цілі медичні клани роблять свої гіпермільйони на приниженні армії практикуючих медиків і стражданнях їх пацієнтів. Тому в Україні по старому головними темами для всенародних обговорень залишаються НАТО і колотнеча Черновецький-Луценко, але не пенсійна реформа і не реформа охорони здоров`я... Включаєш телевізор і відчуваєш себе громадянином європейської держави: нарешті в країні щось трапилося – мер штовхнув міністра, а міністр дав ляпас мерові. Погодьтеся, у виконанні циркових клоунів – реприза побита. А ось, коли те ж, але за участю державних мужів – можна дві-три години пообговорювати з Савіком Шустером і взагалі в домашньому крузі. Чекатимемо, коли Луценко, Черновецький, Ющенко, міністр охорони здоров`я, глава РНБО і прем`єр-міністр виконають для електорату технічно довершений кульбіт або фокус із зайцями. 

Олег Єльцов

blogs.pravda.com.ua

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку