Побачити світло через тридцять років

В медичному центрі перетнулися дві жіночі долі, які єднала спільна проблема - майже втрачений у дитячому віці зір. Звичайно, нам не зрозуміти той душевний стан, з яким жінки прийшли до лікарів...

Нещодавно в медичному центрі перетнулися дві жіночі долі, які єднала спільна проблема - майже втрачений у дитячому віці зір. Звичайно, нам не зрозуміти той душевний стан, з яким жінки прийшли до лікарів, адже ми звикли, що для більшості з нас хороший зір - норма. Втім, їхня відчайдушна жага повернути собі можливість чудово бачити, викликає велику повагу.

Історія перша. Любов…

Люба Пискун росла здоровою й красивою дівчинкою, нею тішилися мама й тато. Аж раптом, після звичайної застуди, в три рочки вона перестала бачити на одне око. Спочатку з`явилося незначне почервоніння, яке з часом лише збільшувалося. Згодом почав погіршуватись зір - утворилася катаракта як ускладнення після грипу. Око, яке не бачило, стало «підкошувати», себто очні м`язи послабшали настільки, що мозок уже не контролював їх.

Надії на одужання, здавалося, зникли назавжди, бо лікарі поставили невтішний діагноз - зір на хворому оці не повернеться. Батьки були шоковані, адже всі діти хворіють на застуду, а таке нещастя трапилося саме з їхньою дитиною. Втім, що поробиш - якось треба жити далі. Люба закінчила школу, технікум, університет, переїхала до Києва. Але значне навантаження на єдине здорове око постійно давалося взнаки. А ще була, здавалося, нездійсненна мрія - мчати за кермом власного авто.

Люба весь час, наче молитву, повторювала мамині слова: «В житті завжди є місце диву». І, справді, якось на одній із зупинок метро вона побачила рекламу офтальмологічної клініки. Приїхавши на роботу, одразу зателефонувала і того ж дня пройшла діагностику. Спочатку вона мріяла про косметичну операцію, яка мала надати окові природного вигляду, бо для жінки будь-які дефекти вдвічі тяжчі. Головний лікар запропонував Любі видалити застарілу катаракту й спробувати хоча б частково повернути втрачений зір.

Вивчивши Любину історію, лікар обережно ставився до результату операції, адже катаракті було немало-небагато - 22 роки. Тому те, що після проведеної факоемульсифікації дівчина одразу побачила другий рядок у таблиці Співцева, всі сприйняли як велике зрушення.

- Мене одразу попередили, що шанс є, але дуже незначний. Втім, після двадцяти двох років сліпоти все-таки хотілося до останнього боротися за зір. Спочатку думала, що буде боляче. Вийшло навпаки, протягом усієї операції я нічого не відчувала, тільки думала - чи бачитиму? Тепер якось дивно пізнавати світ об`ємним зором. Що тепер зроблю в першу чергу? Мабуть, одержу омріяні права.

- Двадцять два роки для катаракти - тривалий термін, - коментує цю історію лікар. - На жаль, Любина історія типова для України. У нас катаракта оперується, здебільшого, на пізніх стадіях, коли кришталик дуже ущільнюється, тому його складніше видаляти й імплантувати штучну лінзу. Думаю, що прозріння на 20% - неабияке досягнення у випадку Люби. Ми призначили їй курс апаратної терапії у спеціалізованому дитячому відділенні. Сподіваємося, в Люби все ще попереду. Часто-густо люди самі зволікають, не звертаються за допомогою до лікаря. Можливо, бояться болю, не бажають надовго лишати роботу. Високотехнологічне офтальмологічне обладнання та сучасні лінзи, якими користуються в більшості сучасних клінік, дозволяють ефективно відновлювати зір після катаракти у різному віці та на різних стадіях. Око фактично не зазнає травми, операція проводиться безболісно й амбулаторно. Пацієнт уже за годину повертається додому. Через кілька днів - до повноцінної праці, байдуже, в офісі чи на городі.

Історія друга. Антоніна …

Її невтомне прагнення повернути повноцінний зір здивувало навіть знаних лікарів. Переживши п`ять невдалих спроб повернути природність погляду, Антоніна наважилася на шосту операцію.

Як і у попередньої героїні, історія Антоніни розпочалася також в три роки, коли після хвороби вона почала погано бачити лівим оком. На жаль, можливості тодішньої офтальмології не змогли вчасно виявити ураження і, зрештою, око стало амбліопічним, не задіяним у зоровому процесі. Мозок Антоніни перестав сприймати ліве око, втративши здатність до стереоскопічного бінокулярного бачення. Зрештою, воно  відхилилося в зовнішній бік.

Пройшли роки… Вона закінчила школу, одержала престижну освіту, стала фахівцем своєї справи. Проте, весь час її буквально переслідували зовнішні наслідки косоокості. Вже у дорослому віці Антоніна почала боротися зі своєю вадою зору. Вона витримала п`ять складних операцій, намагаючись позбутися небажаного косметичного дефекту. Але щоразу втручання закінчувалося нічим - мозок усе ще відмовлявся сприймати око й згодом воно знову ставало у вже звичному напрямку. Так, від операції до операції, Антоніна намагалася повернути своїй зовнішності бажаний вигляд.

- Історія Антоніни, справді, дуже незвична, - розповідає лікар вищої категорії, кандидат медичних наук Ірина Деряпа.  - Вона не мала повноцінного зору понад тридцять років, адже це нещастя трапилося з нею ще в трирічному віці. На жаль, таке іноді трапляється в результаті хвороб, що пов`язані з інтоксикацією організму. Також це може статися внаслідок стресів чи травм. Антоніна боролося і перемогла хворобу. Наші спеціалісти провели їй шосту операцію й повернули око на місце. Після цього вона протягом восьми місяців проходила посилений курс апаратної терапії. До Антоніни повернувся бінокулярний зір. По закінченні курсу лікування жінка поїхала за кордон, де одержала престижну високо оплачувану роботу. Впевнена, що попереду в неї світле повноцінне життя із новим зором. Приємно, коли спільні зусилля пацієнта й лікаря призводять до таких вражаючих результатів.