Свідки львівської катастрофи: Ми побачили дивну хмару на горизонті, подумали – гроза

Свідки львівської катастрофи: Ми побачили дивну хмару на горизонті, подумали – гроза

Лікарі спостерігають за потерпілими, бо на другу–сьому добу може розвинутися ускладнення – захворювання печінки та нирок, через які виводяться продукти згоряння фосфору... Репортаж зі шпиталя

Львівський військовий госпіталь, один з найкращих у місті. Саме сюди відправили пожежників та еменесників, котрі першими прибули на місце аварії.

Атмосферу, яка панує тут, важко назвати оптимістичною. З одного боку, ліквідатори аварії ідуть на поправку, з другого – у висловлюваннях, поведінці їхніх родичів відчувається тривога та якась недовіра... А чи не матиме отруєння свого продовження?

Саме еменесники та пожежники одними з перших були на місці аварії, що сталася в Ожидові, і, звісно, не уникнули отруєння фосфорними сполуками. Їхній стан поліпшується. Співробітник МНС Юрій Білий, відповідаючи на моє запитання, як він почувається, жартує: повідомлення про наші смерті дуже перебільшені.

– Ми спостерігаємо за динамікою одужання, завтра плануємо перевести їх у звичайну палату, – розповів журналістам в.о. начальника клініки анестезіології та реанімації полковник Олексій Деревко. Для лікування потерпілих застосовуємо інтенсивну терапію, барокамери. Серед двадцятьох пацієнтів, які були в реанімації, у чотирьох – стан середньої тяжкості.

У шпиталь весь час прибувають нові потерпілі ліквідатори.

За словами начальника госпіталю, полковника медичної служби Сергія Петрука, на 11-ту ранку в середу тут перебувало 18 осіб. З цих вісімнадцяти чотири пацієнти перебувають у стані середнього ступеня тяжкості, а решта 14 – з легким ступенем. Четверо – цивільні особи, п’ятеро – працівники ДАІ, решта – співробітники МНС.

– Теоретично ми знали, як лікувати таких потерпілих, – розповів нам начальник. – Проте досвіду набуваємо вже під час лікування. Адже раніше таких випадків не було. На першому етапі доцільно застосовувати такий антидот, як атропін, а зараз проводять симптоматичне лікування. Не існує такого медикаменту, який би відразу нейтралізував фосфорні сполуки. Лікарі ретельно спостерігають за цими хворими, бо, за даними медичної літератури, на другу-сьому добу може розвинутися ускладнення – захворювання печінки та нирок, через які виводяться продукти згоряння фосфору. Пацієнтам середнього ступеня важкості проводять сеанси гіпербаричної оксигінації – щоб ліквідувати фактори впливу не лише сполук фосфору, а й чадного диму. На щастя, у більшості пацієнтів легкі ступені важкості захворювання.

У терапевтичному відділенні ми зустрілися з одним з перших потерпілих – пожежником пожежного поїзда станції Здолбунів Олександром Шевчуком.

– Уже близько шостої вечора ми з колегами були на місці катастрофи, – розповів він. – Проте не знали, що горить фосфор. Їхали гасити пожежу. Побачили дим, суцільну загазованість. Пожежники були екіпіровані апаратами СВ-2, які важать до 20 кг. Та вони розраховані на 45 хвилин роботи в диму. А в Ожидові ми зіткнулися з незвичною пожежею. Тільки заллємо водою або піною вогнище, як вогонь спалахує знову. Апарат перезарядити вже не було чим. Тому й довелося нахапатися отруєного повітря. Почало пекти в горлі, нудити.

Спочатку потерпілого відвезли до райцентру – Буська – у центральну районну лікарню, а звідти – до Львова в шпиталь.

 Поруч з ним у палаті лікують двох молодих чоловіків з села Кути Буського району. Як розповів Андрій Сухоставський, того дня вони відпочивали на озері – за 10 км від місця аварії. Побачили величезну дивну хмару на горизонті й подумали, що буде гроза. Тільки через дві години їм зателефонував хтось із рідних і повідомив, що сталося. Але хлопці й самі відчули – щось негаразд. Почало дерти в горлі, нудити, трясти, ніби лихоманка. Вони поїхали в лікарню містечка Броди, звідти їх переправили до госпіталю. Найбільше їх непокоїть доля рідних. Особливо бояться за дітей.

– Страшно думати, що буде далі, – каже Ірина Округ з Ожидова, яка прийшла провідати свого чоловіка Ігоря – пожежника, який також лікується в госпіталі. – Ну, поживемо трохи в родичів, а далі що? Як будемо жити? Хтось нам скаже, чи можна вживати картоплю, городину, воду, бо ми не зможемо деінде її купити? У день аварії в Ожидові позачиняли магазини, працював лише бар, і буханець хліба там коштував 3 гривні!

Уже виходячи з лікарні почула діалог, від якого мені навернулися сльози:

– Сину, – сказала літня жінка, яка прийшла відвідати сина, – а що, бульбу, будемо викопувати? Кажуть, що вона безпечна, може не брешуть...

– Мамо, купимо нову, для чого ризикувати?

– А нам буде за що купувати?

Мирослава Дацюк, зі Львова, спеціально для УНІАН

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter