Українцям не вистачає сердець

Повної статистики підпільної торгівлі органами в Україні немає... У МВС кажуть, що випадки купівлі-продажу нирок, печінки і серця хоча і поодинокі, проте є... Проблема донорських органів посилюється з кожним роком...

Україну сколихнула жахлива новина: українка намагалася продати нирку свого 4-річного сина. Заповзятливу маму затримали правоохоронці, і тепер їй «світить» близько п`яти років позбавлення волі.

Повної статистики підпільної торгівлі органами в Україні немає. Лікарі стверджують, що повідомлення про такого роду операції – не більше ніж газетні «плітки», а в МВС кажуть, що випадки купівлі-продажу нирок, печінки і серця хоч і поодинокі, проте є. Проблема донорських органів в Україні посилюється з кожним роком.

ОРГАНІВ НЕ ВИСТАЧАЄ

Щороку в Україні проводять суспільний резонанс кілька гучних скандалів, пов`язаних з незаконними маніпуляціями з органами. То у Харкові торгують органами немовлят, то ізраїльтяни проводять в Україні незаконну трансплантацію або злочинне угрупування незаконно витягує тканини з трупів. Про донорські органи існують негативні стереотипи, але запитайте будь-якого трансплантолога про можливість пересадки органів в польових умовах – і він розсміється вам в обличчя. На нирки, печінку і серце в Україні дійсно великий попит, проте далеко не кожен донорський орган може врятувати хвору людину, тому немає ніякого сенсу вирізати людям нирки, як то кажуть, у темних провулках.

Офіційна статистика невтішна: щорічно трансплантація серця необхідна 1,5–2 тис. українцям.

Пересадки печінки потребують близько 1,5 тис. чоловік, нирки – не менше 2 тис. людей. В Україні є талановиті трансплантологи і сучасне устаткування, проте золоті руки хірургів залишаються без діла. Кількість операцій з трансплантації нирок не перевищує 50–70 у всіх центрах трансплантації разом узятих, і з кожним роком зменшується, а серце і печінку в Україні не пересаджують зовсім. Не тому, що не уміють: немає донорського матеріалу. На штучній нирці живуть близько 1600 людей із кожного мільйона населення – всі вони чекають, що рано чи пізно відповідний орган все-таки з`явиться.

НАДІЯ І УСПІХ

Шлях нирки від донора до пацієнта складний і тернистий. У кожного центра трансплантації є лист-очікування, тобто список людей, яким необхідна пересадка органу. А ось списку людей, готових пожертвувати свій орган, немає. Пересаджувати можна і від трупів, і від живих донорів. Але... ні ті, ні інші найчастіше не стають донорами. Адже в законі «Про трансплантацію органів і тканин людини» прописана так звана презумпція незгоди. Це означає, що якщо людина не дала письмового дозволу на посмертне донорство, ніякі земні сили не дозволять лікарям узяти орган без письмової згоди родичів.

Єдиним живим джерелом донорських органів в Україні стають родичі хворого. «Людина приводить свого родича, якщо групи крові співпадають – робимо тест на індивідуальну сумісність, – розповів завідувач відділом трансплантації нирки Інституту хірургії і трансплантології АМН Рубен Зограбьян. – З трупним донорством ситуація дещо інша».

Згідно із законом, померлою в Україні вважається людина з констатованою смертю мозку. З числа цих людей і вибирають потенційного донора. Завдання начебто не складне – в лікарні вмирають близько 14% людей. Протипоказання до донорства органів є, приблизно, у кожного п`ятого. «Коли у відділенні інтенсивної терапії або в лікарні швидкої допомоги вмирає людина, ми приїжджаємо туди, говоримо з родичами, і після їх згоди беремо у людини кров, – продовжує пан Зограбьян. – Потім його нирку привозимо в інститут, тут проводимо тест на сумісність зі всіма пацієнтами з цією ж групою крові. На операцію йде той, у кого показана найвища сумісність».

Орган в першу чергу «інспектують» на безпеку для реципієнта. Наприклад, для пересадки нирки необхідно, щоб у померлого не було діабету й інших важких захворювань. Обов`язково також відповідність багатьох фізіологічних параметрів, а ось вік значення не має. Якщо ж йдеться про пересадку серця, то тіло повинне бути вільне від нікотину, алкоголю і кардіологічних патологій.

ЦІНА ПИТАННЯ

Щорічна підтримка і супровід одного хворого – претендента на трансплантацію вимагає 70–80 тис. грн. Хто платить ці гроші, лікарі не говорять вголос. Наприклад, в першому півріччі на трансплантаційні потреби з державного бюджету було виділено 11 млн. грн. «На балансі» в інститутах і відділеннях трансплантології щорічно перебувають не меншого 10 тис. пацієнтів – в рік це 700–800 млн. грн. Але... трансплантація, за загальносвітовими підрахунками, обходиться набагато дешевше, ніж постійний гемодіаліз.

Втім, важко назвати щасливчиками і тих, хто все-таки дочекався відповідної нирки. В Україні строго заборонена торгівля органами – за це правопорушникам загрожує величезний штраф або до 7 років позбавлення волі. Проте, операції і лікування не безкоштовні. Лікарі уникають називати цифри, проте вдалося з`ясувати, що кілька років тому операція з пересадки нирки коштувала пацієнтові близько $70 тис. На жаль, у тих, хто не може профінансувати дорогі медикаменти, під час і після операції, немає шансів одержати донорський орган. Крім того, післяопераційна реабілітація теж не з дешевих: після успішної операції людина зобов`язана довічно приймати медикаменти, пригноблюючі імунну систему і що не дозволяють організму відторгнути «щеплений» орган.

ВІДДАЙТЕ ТІЛО!

У липні голландське телебачення анонсувало донорський «аукціон» в прямому ефірі. Смертельно хвора жінка повинна була вибрати серед трьох пацієнтів того, кому вона пожертвує свою нирку. Глядачі шоу могли проголосувати за кандидатів, відправивши SMS, а самі хворі повинні були справити на свого донора враження, щоб виграти нирку і життя. Жаліслива морально здорова громадськість виходила криком про волаюче неподобство і аморальність... Шоу пройшло з приголомшливим успіхом.

Перед підбиттям підсумків на сцені з`явився продюсер каналу. Він вибачився за розіграш і оголосив, що цей абсурд – всього лише спроба привернути увагу громадськості до проблеми донорства органів. Пацієнти - справжні хворі, і глядачі могли переконатися, як необхідна їм трансплантація. І, можливо, зробити відповідні розпорядження на випадок своєї смерті.

Українці зовсім не такі вразливі. Розтиражовані страшилки про вирізування органів у кабіні ліфта посіяли панічний страх перед донорством. Наші громадяни поки не пишуть у заповітах, що їх тіло можна роздати на органи. У посмертному донорстві, проте, не бачить нічого поганого і католицька церква – раніше Папа Римський заявляв, що Богові належить душа, а тіло можна використовувати на благо живих. Але родичі померлих зазвичай не дають «спотворювати тіло» з психологічних причин.

Серед трансплантологів вже давно обговорюється необхідність змін у законодавстві, створення презумпції згоди, коли органи можна буде брати з трупів без скандалів з рідними. Поки донорський матеріал не з`являється у лікарів у достатній кількості, не варто дивуватися, що пацієнти готові на все заради серця або нирки – лише б жити.

Батьківщина трансплантологів

Перша в світі трансплантація нирки від мертвого донора була проведена в 1933 р. в Україні – хірург Юрій Вороний рятував жінку від отруєння ртуттю. Нирка прожила цілих дві доби. Першу пересадку серцево-легеневого комплексу в 1946 р. зробив росіянин Володимир Деміхов. Початком ери клінічної трансплантології прийнято вважати 1951 рік, коли успішну пересадку нирки зробив американський хірург Маррей. Першим в Україні в 2001 р. пересадив серце академік Амосов, але воно не прижилося. У 1972 р. в Інституті урології і нефрології професор Віктор Карпенко вперше успішно пересадив нирку від живого донора, заздалегідь провівши більше 30 експериментів на тваринах. У незалежній Україні перша пересадка нирки відбулася в 1992 р. До ухвалення Закону про трансплантацію органи для трансплантації брали тільки у трупів. На сьогодні в Україні дозволено брати у небіжчиків серце, легені, печінку, нирки, підшлункову залозу з 12-перстої кишки і селезінку.

Ольга Покотило, «24»

УНІАН в Google News