Коростенська „дівчинка без рота” вже може їсти з ложечки

Італійські лікарі її успішно прооперували... Коли дівчинку вперше годували з ложечки, у неї був дуже здивований вираз обличчя. Ліза ж-бо не здогадувалася про існування якогось іншого способу харчування, крім „зондового”...

Історія коростенської „дівчинки без рота”, про яку одними з перших дізналися читачі УНІАН, нарешті набуває оптимістичного забарвлення.

МЕДИЧНИЙ ФЕНОМЕН

Вагітність Альони Ходаківської – третя для молодої жінки – загалом протікала без ускладнень. Пологи у Коростенському пологовому будинку йшли у звичайному режимі, без кесарювання. Аж до моменту появи незвично мовчазної дівчинки. Коли акушерки зрозуміли причину цього неординарного явища, - на обличчя породіллі миттєво наклали маску. Самі ж, немов у лихоманці, почали висувати „креативні ідеї”: як згодом сповістити молоду маму про рідкісну вроджену ваду дитинки і не травмувати вкрай виснажену пологами жінку?

Дівчинка зберігала мовчання не випадково. У неї, можна сказати, ...не було ротика – щелепи виявилися зрощеними.

У неонатальному центрі Житомирської обласної дитячої лікарні підтвердили діагноз: „вроджена вада розвитку кісток лицьового черепа, синостоз верхньої та нижньої щелеп, гіпоплазія скронево-щелепних суглобів, мікрогнатія з прогнатією та мікрогенією”. Фахівці лікарні провели заочне консультування зі щелепно-лицьовим хірургом Варшавського інституту охорони здоров’я матері та дитини професором Софією Дудкевич щодо подальшого лікування дівчинки. Пані професор з Польщі з такою рідкісною патологією, як виявилося, теж не стикалася. Щоправда, траплялися в її практиці випадки значно простіші, та до оперативного втручання дитячі хірурги все одно вдавалися не раніше, ніж через півтора-два рочки після народження дитини. В даному ж випадку вичікувати було неможливо: дитинку потрібно регулярно годувати і не лише через носик за допомогою зонду.

Приблизно місяць Лізоньку готували до складної операції. Альоні ж „цілком конфіденційно” і через середній медперсонал втовкмачували: у дітей з подібними вадами у майбутньому можуть розвинутись не тільки хвороби кардіологічного профілю, а також і психічні. Оскільки родина Ходаківських – „середньостатистична”, себто без якихось виняткових надприбутків, найліпшим з можливих варіантів була б відмова батьків від дитини. „У такому разі хоч держава опікуватиметься Лізою; а ви удвох з чоловіком отих майбутніх щелепно-лицьових операцій просто не подужаєте!..”

Як відомо, медичне обслуговування малюків, включаючи здійснення хірургічних операцій, у віці до одного рочку в Україні безкоштовне. Далі батькам, купуючи ліки з медзасобами та компенсуючи витрати, пов’язані з працею медиків, потрібно розраховувати лише на себе...

Після операції з приводу розсічення зв’язок між верхньою та нижньою щелепами Альона написала заяву, в якій у зв’язку з важким матеріальним становищем родини передавала – терміном на 6 місяців – усі права на власну дитину державі. Лізоньку скерували до дитячого відділення Коростенської міської лікарні, яким завідує Валентин Сингаївський. Її батьки зосередилися на вихованні двох чудових дівчаток, які, між іншим, довго мріяли про появу іще однієї сестрички...

„ГОВОРИТЬ РАДІО ВАТИКАН”

У мене досі зберігається диктофонний запис спілкування з завідувачем дитячим відділенням Коростенської міськлікарні. Перша половина розмови – це спроба добродія Сингаївського фахово проаналізувати причини появи аномалії у маленької громадянки України. Друга половина – підкреслено різкий тон, навіть спроба Валентина Костянтиновича ... вигнати з кабінету надто прискіпливих журналістів.

Як виявилося згодом, саме така дивакувата поведінка завідувача відділенням й врятувала життя бідолашній дитинці!

Спроба лікаря не допустити журналістів до палати, де на той час перебувала хвора Лізонька, буквально сколихнула моїх колег у Європі, Азії та Америці.

Статтю, що її розмістив УНІАН на спеціалізованих сайтах „Права людини” та „Здоров’я”, прочитала рекордна кількість – біля 50 тисяч інтернет-відвідувачів. Після чого Фонд „Україна 3000”, який патронує дружина Президента Катерина Ющенко, відкрив спеціальний рахунок для пожертв на лікування Лізи Ходаківської.

Невдовзі на „Радіо Ватикан” звернулася група італійок з проханням забезпечити транспортування хворої дівчинки до Апеннінського півострова. Жінки зобов’язалися узяти на себе фінансування лікування Лізоньки (включаючи необхідні хірургічні операції), а також перебування в Італії впродовж усього реабілітаційного періоду її матері Альони Ходаківської.

Святий Престол доручив виконати „українську частину” цієї відповідальної місії благодійній організації Римо-католицької Церкви „Каритас Спес”. Співробітники „Каритасу” діяли у повній відповідності із законодавством України. Спершу поспілкувалися із родиною Ходаківських. Мама хворої дівчинки власноруч анулювала раніше написану заяву про 6-місячну відмову від донечки. Виявилося, що перша заява не була оформлена належним чином, тобто не пройшла реєстрацію ані в суді, ані в нотаріаті; іншими словами, то був звичайний папірець, не більше.

У терміновому владнанні процедурних питань, зокрема виготовленні необхідних для виїзду за кордон документів вагому допомогу надав Фонд „Україна 3000”. Для цього фінансисти благодійної організації використали частину коштів, що надійшли від наших співгромадян на лікування Лізоньки.

8 жовтня дівчинку разом із мамою скерували до Італії.

А вже 20 числа італійські лікарі її успішно прооперували. Відтоді у дівчинки нарешті з’явився „повноцінний” ротик, лишилося тільки привчити рухатися нижню щелепу.

Апеннінські дитячі стоматологи виготовили для цього спеціальну „пустушку”, що не випадає без крайньої на те потреби. Дівчинку щодень „тренують” за спеціально розробленою стоматологами методикою. Одночасно Лізу готують до наступної операції; їх потрібно здійснити ще декілька, тому до України вона з мамою повернеться лише наприкінці лютого.

Коли дівчинку вперше годували з ложечки, у неї був дуже здивований вираз обличчя. Ліза ж-бо не здогадувалася про існування якогось іншого способу харчування, крім „зондового”...

Коли я намагався зрозуміти мотиви благородного вчинку італійських жінок (їхні імена, а також місто, де лікують Лізу, мене попросили не оприлюднювати), то почув напівзабуту фразу: „Коли робиш благодіяння, твоя права рука не повинна знати, що робить ліва...”.

Олег БАЗАК, Житомирська область

УНІАН в Google News